ГЛАВА 9: ЗАГУБЛЕНА У ВІКАХ

Минув ще один пересічний день. Він був насичений не пригодами, а суцільною дорогою поміж безкрайніми степами та лісами. Денис із Софією попрощалися з мешканцями Жавріва та рушили в дорогу. Поки Лимар відчищався після битви з Капустянкою, Чародійка нарешті залатала дірку в мантії, яку пропалило полум’я Відступника. І, вже поснідавши на доріжку, рушили до Башти.

А до Башти виявилося зовсім і недалеко. Оминувши одне здорове поле, один здоровий ліс, де Мандрівники опинилися в павучій пастці, вони, вискочивши на Конику з лісу, через сотню метрів звернули ліворуч.

А чому взагалі вони мчали галопом?

— Кляті павуки! — занервувала Софія, спішившись.

— Якби не Коник, нам би гаплик, — прокоментував Лимар, зіскочивши на тверду земельку…

А трапилося от що…

Мандрит та Чародійка пішки пробиралися лісовою стежиною. Ця стежина була закинута, побачити її можна було лиш на старій карті, а на сучасних вона була стерта з лиця країни. А Коник ішов поруч із господарем і далеко не відбігав, час від часу пощипуючи з кущів листочки та соковиті ягоди. Аж раптом Денис закляк і рукою зупинив Софію.

— Що? — відреагувала Софія.

Денис мовчки присів та вказав долонею на павутину, яка простягалася на ширину всієї стежини.

— Ох… — зітхнула Софія. — Ще якийсь вид павуків? — не дуже зраділа вона.

— Так… — коротко прокоментував Денис, озираючись по сторонах.

Таку пастку робить лише один вид павуків. І він не поодинокий мисливець, як ті, що зустрічалися Мандрівникам до цього… Щойно Лимар відійшов убік, щоб зазирнути за густі кущі, він усвідомив, що вони опинилися в небезпечній пастці. Цей ліс належав павукам. Якщо дивитися згори, збоку чи навіть увійти в нього й іти стежиною прямо, нічого підозрілого не помітиш… Звичайний собі ліс…

— Але якщо зазирнеш за охайні чагарники, то виявиш, що все вкрите павутинням, — звернувся до Софії Денис.

— Та годі… — на мить зніяковіла Чародійка, коли Денис відгорнув рукою листя…

А там усе було в павутинні… Суцільне гніздо. І несподівано на Мандрита скочив павук, не більший за курку. Чорний, волохатий. Лимар стиснув кулак лівої руки та відмахнувся. Павук зачепився за нарукавник, і Денис притиснув його до дерева, поки тварюка не перестала сіпатися.

— На Коника! — закричав Лимар, скочивши на коня. Він підхопив Софію й велів скакуну мчати щодуху.

Увесь ліс вони скакали галопом, а за ними гналася, напевно, сотня чорних маленьких павуків… Поодинці цей вид не становить великої загрози — навіть солдати могли від них відбитися. Але особливість цього виду в тому, що павуки не живуть поодинці, а мешкають колоніями, захоплюючи цілі ліси та ретельно вкриваючи їх павутинням. При цьому вони майстерно маскують свої лігва листям, кущами та гілками. А поперек стежини натягують павутину, яка сигналізує про появу жертви…

Мандрит та Чародійка перевели дух, напоїли Коника після марафону й зазирнули на карту. Вони звернули саме там, де треба. Денис по пам’яті вів Коника потрібною дорогою. Тож далі їм лишалося спуститися в низину. Башта Спілки знаходилася в кратері, як пояснювала Софія.

— Усе сходиться, — оглядаючись, прокоментувала Софія.

— Але якщо вона в кратері, чому ми її досі не бачимо? — запитав Денис.

І Софія мала відповідь на це запитання.

— У щоденнику матері сказано, що вхід до Башти відкриється в повню, — мовила Софія, ступивши вперед.

— Залишається лише сподіватися, що повний місяць благоволить нам, — скептично промовив Денис.

І його нічого винити, бо повний Місяць сходить не щодня, а лише раз на місяць. Вже на самому дні кратера, приблизно посередині, Мандрівники зробили привал. Денис розвів багаття, приготував обід… І так вони згаяли певний проміжок часу. Та до ночі було ще дуже далеко. Ще ніколи за цю подорож їм не доводилося вбивати час. Вони постійно йшли за ним по п’ятах, а тепер здавалося, що помінялися з місцями і він поволі неквапливо ступає за ними… Поки Софія сиділа й читала книжечку, Денис вирішив оглянутися. Він не міг повірити, що вони не зможуть віднайти вхід до Башти. Якщо Місяць вкаже шлях, то чому вони не можуть самі його знайти?

Раптом Софії дещо згадалося з попередньої пригоди…

— А пам’ятаєш, вартові говорили про Хамелеона? — запитала Софія, згадавши про нього, коли натрапила в книжці на згадку про хамелеонів. — Що це за істота і чому її бояться?

Денис розгорнув «Спотворник», знайшов сторінку про Хамелеона й почав переказувати текст:

— У давнину вони були звичайними собі рептиліями… — Денис тяжко видихнув. — Це істота міфічного рівня загрози, — додав він, помітивши на горизонті здоровезний камінь, і підвівся.

Справжнє одоробло. Але це була найвища точка, звідки можна було оглянути довколишню місцевість. Денис видерся на ту каменюку й почав роззиратися. За кілька метрів він помітив Софію, яка сиділа, склавши ногу на ногу: однією рукою тримала книжку, іншою підпирала підборіддя. На мить Денис усміхнувся, дивлячись на неї, та продовжив задумане… Трохи нижче від Чародійки він побачив Коника, який без задніх ніг спочивав.