Частина перша
ПОКИ ТИ В МЕНЕ НА РУКАХ
Автор — позивний «Відьма»
Мамо, ти ж повернешся • Частина перша
Цитата до книги
«У перший день війни я тремтячими руками застібала доньчин комбінезон.
Згодом цими руками триматиму гвинтівку й командуватиму взводом снайперів.
Якби та жінка з немовлям у харківському підвалі побачила мене тепер — чи
віддала б мені свою дитину?»
Анотація
Уранці 24 лютого Стася намагається застебнути дитячий комбінезон. За вікном
вибухає Харків, на руках плаче тримісячна Квітослава — її Сонечко. Чоловік, від
якого вона чекає підтримки, сам не може впоратися зі страхом.
Її перша допомога іншим — половина пачки підгузків. Далі будуть пошуки
ліків, безсонні ночі, збори для військових і люди, заради яких вона знову братиме
слухавку, навіть коли сил уже немає. Згодом її назвуть Відьмою — за вміння
знаходити неможливе. Та ніхто не бачитиме, чого їй це коштує.
Це історія жінки, яка вчиться берегти доньку, допомагати чужим і помічати
власну самотність. Історія про любов, що вміщується в дитячій долоні, та війну,
яка змінює навіть найближчих.
Мамо, ти ж повернешся • Частина перша
Від автора
Ця книга народилася не тому, що мені захотілося розповісти про війну. Про неї вже
написано багато. Я захотіла розповісти про те, що відбувається з жінкою, коли війна
приходить у її дім, а людина, на яку вона звикла спиратися, раптом стає ще одним
випробуванням.
Мені хотілося зберегти історію Стасі — звичайної молодої матері, яка не готувалася
бути героїнею. Вона хотіла зовсім іншого життя. Хотіла бачити, як росте її донечка,
працювати, пити каву без поспіху, планувати майбутнє. Хотіла мати поруч чоловіка, з
яким можна розділити не лише щасливі дні, а й страх.
Але 24 лютого 2022 року звичне життя закінчилося.
У Стасі не було готових відповідей. Вона боялася вибухів, переживала за дитину,
рахувала гроші, шукала підгузки й намагалася зрозуміти, як жити далі. І водночас
знаходила сили допомагати іншим.
Я не хочу робити зі Стасі бездоганну жінку. Вона помилятиметься. Довірятиме не тим
людям. Плакатиме, коли ніхто не бачить. Іноді говоритиме зайве, іноді мовчатиме тоді,
коли треба кричати. Вона не завжди знатиме, як правильно. Але навіть у найважчі
моменти намагатиметься не зраджувати себе.
Це також історія про насильство, зраду й самотність, які можуть ховатися за
зачиненими дверима цілком звичайної квартири. Про те, як важко піти від людини, яку
колись любила. І як боляче, коли після цього доводиться захищати не лише власну
гідність, а й право бути матір’ю.
Згодом Стася одягне військову форму. Навчиться тримати зброю, відповідати за інших і
приймати рішення, від яких залежатимуть життя. Але я хочу, щоб читач спочатку
побачив іншу Стасю — ту, яка тримає на руках маленьке Сонечко й ще не знає, скільки
всього їй доведеться пережити.
Ця книга для жінок, які хоча б раз збирали себе по шматочках і наступного ранку все
одно вставали, бо хтось потребував їхньої турботи. Для матерів, які бояться, але
продовжують захищати своїх дітей. Для тих, кому колись сказали, що вони нічого не варті,
і хто згодом знайшов у собі сили довести протилежне — насамперед собі.
І найбільше — для мого Сонечка. Колись ти виростеш і, можливо, прочитаєш цю
історію. Я не знаю, якою ти побачиш мене на її сторінках. Але хочу, щоб ти зрозуміла одну
річ: сміливість не означає відсутності страху.
Іноді сміливість — це просто міцніше обійняти свою дитину й зробити наступний крок.
Автор — позивний «Відьма»
Присвята
Моєму Сонечку.
Ти ще не знаєш, що таке війна, а я вже вчилася бути сильною
заради тебе.
Якщо одного дня ти запитаєш, чому мама обрала такий
Відредаговано: 11.11.2026