Розділ 16

ПОЛІНА

Настає новий день. Я розмикаю повіки і дозволяю ранку, що настав, увірватися в мою свідомість. Кімната наповнена яскравим сонячним світлом. Потягуюся, щоб остаточно прокинутися. Нарешті я виспалася. Яке ж це блаженство відчувати себе такою, що відпочила і виспалася.

 Чому я така спокійна? Куди поділися тривога і невпевненість? На душі повна злагода. Чарівний стан. Як не звично. До мене повернулося бажання жити і радіти променям сонця, що проникають у кімнату.

«Мій малюк» – подумки звертаюся до життя, що зародилося в мені, погладжуючи руками низ живота. – «Яке щастя, що ти в мене є! Я тепер не одна, нас двоє. Я більше не буду плакати і сумувати. Ти ще не народився, а мама змусила тебе страждати разом із собою. Та якби я тільки знала про тебе, ніколи б не дозволила собі знесилитися. Ти ще не народився, а витягуєш свою матусю з болота відчаю". 

Розумію, що на обличчі блаженна усмішка і сміюся над собою. Як же все таки це дивно. Я стану матір'ю.

 І минулому не місце в моїй голові. Всі гадання мої будуть тепер тільки про майбутнє дитини і її благополуччя. Зі шкури вилізу, але все зроблю для цього!

 З'явився сенс. Мені потрібно жити і працювати заради дитини. Дбати про своє здоров'я, щоб не нашкодити малюкові. Добре харчуватися і налаштовувати себе тільки на позитивні думки. Радіти за себе і свого малюка. Потрібно і я буду це робити незважаючи ні на що.

А як же наш тато Фелікс?  Ні, він не хоче нічого про нас знати. Він недосяжний. Поза зоною доступу. І гордість моя тут ні до чого. З ним немає зв'язку. І нав'язуватися я не буду. Навіть якщо я наберуся сміливості й повідомлю про це його рідних, це матиме вигляд елементарного шантажу за допомогою невинного немовляти. Уявляю його першу реакцію і сумніви з приводу звістки про мою вагітність. Сама я повірила в це насилу в кабінеті гінеколога, а вже він точно не повірить ...