85. Гаїна. Третій не зайвий

Вихід другої книги став для мене не менш хвилюючим моментом, ніж день, у який побачила світ перша. Але відчувалося все по-іншому, бо поряд зі мною був Олексій, він у всьому підтримував мене. 

Нас із ним запросили на подкаст до відомого блогера, що розповідав про новини книжкового світу. І коли нам задали питання про те, чи ця книга справді про нас із Олексієм, я відповіла:

— Ну, дещо є схоже… Але не можна назвати цю книгу документальною. Скоріше прототипи героїв це ми. але в романі є й художній вимисел. 

 — А що ви думаєте щодо книги Наталії Степанченко? Вона писала про вашого чоловіка, ви відчуваєте ревнощі? Та історія стала доволі популярною. 

 Я на мить замислилась. Насправді я купила книгу Наталі і прочитала її, щоб уже точно знати, чи було там усе те, про що говорили коментатори. Насправді там не було нічого поганого про Олексія, навіть не знаю, чому тоді хейтери так напали на нього. Можливо, вони й не читали ту книгу, а просто  виходячи з анотації чи ще з чогось самі придумали, що там було. 

З цим ясно, але чи відчувала я ревнощі до Наталі? Зараз уже ні, бо Олексій освідчився мені і ми мали зовсім скоро одружитися. А щодо книг наших, вони  були написані в різних жанрах і мали різну аудиторію, тому теж не конкурували між собою. Тож я відповіла:

 — Я читала книгу Наталі, вона доволі цікава. Але ревнощів не відчуваю. Я думаю, якщо людина самодостатня, вона не заздритиме успіху інших і не переживатиме, що в неї щось заберуть. Я прагну саме до цього — бути самодостатньою. І можливо теж напишу автобіографічну книгу, де серед героїв буде й Наталя…

Я при цих словах поглянула на Олексія, і побачила, що він усміхнувся.

— Про мене по ходу буде багато книг. Ну, але я не проти. Якщо ці книги писатимеш ти, кохана, — він взяв мене за руку і поцілував прямо на камеру. 

 — Обов’язково, а може, й ти надумаєш щось написати, — я усміхнулась. — Про те, як це — бути чоловіком письменниці, яка схоплюється серед ночі, щоб записати поворот сюжету, який їй наснився…

— Дивись, якщо я почну про це писати, то напишу ромком, відоміший за твій, — він засміявся. 

 — Що ж, я згодна, якщо ти мене переженеш, але тільки ти, більше нікому не поступлюся своїм титулом королеви українського ромкому, — заявила я, поправляючи на голові невидиму корону. 

— Гей, я не хочу бути "королевою"! — він награно насупився. — Буду королем. Книжкового ринку. А не просто ромкомів! 

 — Супер, на тому й порішили, — усміхнувся ведучий подкасту. — Отже, у нас в гостях сьогодні були король з королевою літературного світу! А зовсім незабаром відбудеться їхнє весілля! Запросите на свято?

 — Неодмінно, — відповіла я…

***

За кілька днів до весілля в мене раптом зник апетит, я відчувала слабкість і нудоту. Вже перелякалась, чи не підхопила кишковий грип, і пішла до лікаря. 

 — У вас немає жодної інфекції. — сказав сімейний лікар. — Але раджу ще зайти до гінеколога. 

 — До гінеколога? — здивувалась я. — Але з тими органами, які він лікує, у мене ніби немає проблем… То зі шлунком щось не те…

— Я підозрюю вагітність, — сказав він прямо. — Коли у вас були останні місячні? 

Я замислилась, а тоді розгублено глянула на нього:

 — Ой, вони мали бути тиждень тому… То ви думаєте, я можу бути вагітна? 

— Запишемо вас на аналіз ХГЛ. І до гінеколога, — він почав заповнювати якісь бланки, а потім подзвонив в реєстратуру, перепитав про вікна. — От, гінеколог може прийняти вас зараз. А потім здасте потрібні аналізи. Може ще щось крім ХГЛ. 

 — Добре, зараз я зайду до нього…

***

Коли я поверталася додому з лікарні, то ламала голову, як краще подати Олексію цю новину. Зрештою запитала його:

 — Любий, а ти не будеш проти, якщо під час нашої шлюбної ночі буде присутній ще хтось третій? 

Олексій аж рота відкрив від здивування. Очі його теж розширились.

— Ділити тебе з кимось в ліжку я не буду! — сказав обурено. — Що це за думки такі взагалі… 

 — Ну я ж не сказала, що мене будуть ділити, я сказала “буде присутній”, — я уважно подивилася на нього. Здогадається, що я маю на увазі, чи ні? 

— Він що, буде дивитись? Якийсь збоченець? — підозріло запитав Олексіій.

Я не втрималась і зареготала. 

 — Ти такий нездогадливий! Цей третій буде присутній у мене в животику, от! 

— Тобто… — його обличчя одразу змінилось. — У нас що, буде дитина?

 — Нарешті… Я вже думала, що потрібно викликати для тебе пояснювальну бригаду, — я підійшла до нього ближче і обійняла. — Вітаю, майбутній татусю, я щойно від лікаря, він підтвердив, що я вагітна! 

 — Мамо, тату,  про що ви там шушукаєтесь? — до кімнати увійшов Микита.

 — Микито, ти скоро станеш старшим братом, — урочисто сказала я.  — Вітаю тебе з цим почесним званням! 

Мені було так приємно, що він почав мене називати мамою, це сталося якось саме собою, і одразу, як я чула це звернення з його уст, мені ставало тепліше на душі.