40. Олексій. Сеанс романтики

Гаїна дивилася мені в очі, на її щоках з’явився легкий рум’янець, губи ледь розтулилися..

— Мабуть, це нормально, — сказала вона з усмішкою. — Принаймні у всіх любовних романах саме так і відбувається…

Я ледь облизнув губи і подався вперед, а потім прошепотів:

— Знаєш що ще відбувається в любовних романах в таку мить? Ти ж авторка, маєш знати, — моя вільна долоня торкнулась її щоки і я не відводив від неї погляду. 

— Здогадуюсь, — сказала вона і ледь облизнула губи. 

Я усміхнувся і прикрив очі, а потім подався вперед і торкнувся губами її губ. Серце билось дуже часто, я так давно хотів зробити це.

Гаїна відповіла на поцілунок, теж подавшись ближче,  і те, що відбувалося на екрані, вже повністю відійшло на задній план… 

Мої руки ніби зажили своїм життям, бо щойно я відчув, що вона відповідає, то поклав долоню їй на талію. 

Було не дуже зручно, все ж, ми були в машині, але було в цьому щось особливе, незвичне, це мене заводило. 

Гаїна  теж закинула руки мені на шию, пригорнулася до мене, наскільки дозволяли наші сидіння. 

 — Мені подобається цей фільм, — прошепотіла вона мені на вухо.  

— Так дивитись кіно готовий щовечора, — моя рука опустилась трохи нижче її талії і серце забилось ще швидше. — Ти зводиш мене з розуму… 

 — Ти мене теж, — не то видихнула, не то зітхнула Гаїна. 

— Хочу додому… Але малий навряд чи вже спить, — я врешті-решт потягнув її собі на руки. Гаїна була доволі мініатюрною, тож у нас вийшло провернути це доволі легко. 

 — Ну, після того, як він засне, у нас буде чимало часу, — усміхнулась вона. 

— Ти найкраща… — я знову поцілував її…

***

Весь фільм ми робили явно не те, що люди роблять в кінотеатрі. Але все ж не заходили надто далеко, бо я хотів, щоб все було по-особливому в наш перший раз. А тут навколо все одно була купа людей.

Коли фільм закінчився я був дуже заведений, і ледь-ледь тримався. Але коли ми доїхали додому і вже в коридорі я хотів знову поцілувати Гаїну, до коридору практично вибіг малий. Ніби чекав на нас весь цей час… 

Гаїна одразу відсторонилась від мене. 

— Тату, в мене приставка не працює, подивишся? — запитав він, зазираючи мені в очі. 

Ну, такого варто було очікувати, але ж не міг я повезти Гаїну в готель… Та і сина надовго лишати самого теж було б неправильно. 

— Так, авжеж, давай подивлюсь. Але на сьогодні ігор вже, певно, достатньо. 

— Добре, — він кивнув. — Як минуло ваше побачення?

— Ну, мені сподобалось, — я усміхнувся, поглянувши на Гаїну. 

— А тобі, Гаїно? — поцікавився Микита. 

— Мені також. Ми дивилися кіно, але не в звичайному кінотеатрі, а в такому, де всі сидять у своїх машинах, — відповіла вона. 

— Я теж хочу в такий кінотеатр, візьмете мене наступного разу? — попросив Микита. 

— Ну, можна буде зʼїздити колись, — кивнув я. Насправді я був дещо засмучений, що врешті-решт нас перервали. — Все, Микито, певно, тобі вже час лягати. Іди готуйся до сну. Ти повечеряв? 

 — Так, зробив собі бутерброди і чай, — відповів він. — Добраніч, але не забудь поремонтувати приставку! 

— Я викличу майстра, якщо сам не впораюсь, — запевнив я, усміхаючись…