38. Олексій. "Ти дуже красива"

Я трохи хвилювався. Треба було спочатку поговорити з малим. Ну, я не думав, що він буде проти. 

— Тоді побачення за… — я поглянув на телефон, а потім знову на Гаїну. — За години півтори? Дві? Скільки тобі треба часу приготуватись, чи взагалі не треба… Я не знаю, я сто років не був на побаченні. 

 — Можна й за годину, — сказала Гаїна. — Щоб не пізно повернутися. А вдома можна буде ще посидіти, коли переконаємося, що Микита дійсно пішов спати, а не сидить в телефоні. 

— Добре, — я усміхнувся. — Піду малого попереджу тоді. І перевдягнусь. А потім виїду. Зустрінемось тоді за годину? 

 — Так, домовились, — Гаїна виглядала схвильованою і щасливою. — Зараз подумаю. що мені вдягнути…

— Тоді я пішов до Микити і попереджу його, побачимось, — я усміхнувся і вийшов з кімнати.

Пішов до вітальні і побачив, що малий сидить в телефоні. 

— Микито, ти не будеш проти, якщо ми з Гаїною зʼїздимо на побачення сьогодні? 

 — А куди ви поїдете? — одразу поцікавився він. 

— Я ще не дуже придумав, ну зараз щось придумаю… Але тобі доведеться пару годин побути самому. Ти не будеш на нас за це ображатись? 

 — Авжеж, ні. Але можна я пограю в приставку у цей час? — тут же почав торгуватися він. 

— Так, можеш пограти. Але роби хоч маленькі перерви щогодини. Нас не буде може години дві-три. 

 — Добре. Не переживайте, зі мною все буде добре, — Микита усміхнувся.  — Бажаю гарно відпочити!

— Дякую, — я погладив його по голові і усміхнувся у відповідь. — Якщо що дзвони, ми одразу приїдемо…

***

Я швидко перевдягнувся. Спочатку ледь не вдягнув костюм, але потім вирішив, що Гаїна тоді зрозуміє, що я надто сильно хвилююсь. Зупинився врешті-решт на джинсах і білій сорочці, щоб мати не такий "прилизаний" вигляд. 

Я не одразу придумав, куди краще повести Гаїну, часу було не дуже багато, стандартний ресторан або кіно певно, могли б підійти… Але мені здалось, що якщо це буде щось дуже просте, Гаїні таке побачення не особливо запамʼятається. 

Тоді я вирішив погуглити цікаві місця і знайшов оригінальний кінотеатр для автомобілістів. Туди треба було заїжджати прямо на своїй машині. І якраз за півтори години мав початись сеанс. Показували доволі старий фільм, але це була романтична комедія, тож я подумав, що нам з Гаїною таке має підійти. 

Коли купив білети, то вирішив заїхати за квітами. У мене якраз ще було трохи часу. Вже в магазині подумав, що Гаїні підійшли б червоні троянди. Я вже навіть торкнувся бутонів, але подумав, що це теж якось банально. 

— Червоні троянди означають щире кохання, — сказала продавчиня.

Чомусь коли вона сказала про кохання, я відчув, що серце бʼється частіше. Гаїна мені дійсно подобалась, але я ще не був впевнений, що це кохання. І все ж, коли оглянув всі квіти, то так і зупинився на червоних трояндах… 

Я повернувся до будинку і подзвонив у власні двері з букетом в руках. Почувався трохи дивно і схвильовано. Як я взагалі додумався до того, щоб зробити вигляд, що я тут не живу? Аж сам почав якось більше хвилюватися…

Гаїна  відчинила двері дуже швидко, вона була не у звичних джинсах, а в красивій сукні, блакитній, що дуже їй личила. Волосся її хвилями спадало по плечах, на обличчі був легкий макіяж. це була ніби вона і разом з тим не вона. 

 — Які красиві квіти, — прошепотіла вона, дивлячись на мене. 

— О так, це тобі, — я простягнув їй букет. Я все ще був вражений її виглядом. Блін, треба було таки взяти її в дорогий ресторан, а не в кінотеатр під відкритим небом… — Ти дуже красива зараз. Ну, ти взагалі красива, але сьогодні особливо красива…

Бляха, та що за дурню я несу?... Невже я дійсно настільки хвилююсь?