33. Гаїна. "Мені подобаєшся ти"

Я навіть не дивилася на ситуацію з такої точки зору, тож слова Олексія застали мене зненацька. Хіба я така вже красуня, от Тетяна значно ефектніша за мене… Та й Іван ніби не залицявся до мене, ну, тобто не говорив якісь компліменти про мою зовнішність, а лише про творчість… Чи це просто був якийсь хитрий хід з його боку? Щось я зовсім заплуталась…

— Я не дивилася на нього,  з цієї точки зору, — замислено сказала я. — Ну, як на чоловіка… Бо мені подобаєшся ти…

 Олексій раптом подався вперед і торкнувся губами моїх губ. Він поцілував мене різко і неочікувано, з такою пристрастю, що я аж на мить задихнулась, а потім відповіла на поцілунок. Це було так хвилююче, і тут, в машині, вже точно не знайшовся ніхто, хто б своєю появою став нам на заваді…

Коли наші губи розімкнулися, Олексій зазирнув мені в очі:

— Ти мені теж подобаєшся, одразу сподобалась, — сказав він неголосно.  

 — Я дуже рада це чути, — мої губи самі собою розтягнулися в усмішці. — Не хвилюйся щодо Івана, він зовсім не в моєму смаку! 

— Це добре… — Олексій теж усміхнувся. — Ходімо  додому. Може, малий вже спить… Хоча не факт. Ще тільки десята. 

 — Думаю, він ще грає у свою приставку… До речі, він зізнався мені, що, коли стане дорослим, хоче створювати комп’ютерні ігри, — сказала я.  — Може, його записати на якийсь онлайн-курс? Я бачила рекламу такого…

— Можна, — кивнув він. — Я не проти, хай вчиться, якщо йому таке цікаво. 

 — Все ж, це добре, коли у людини є своя мета в житті з самого дитинства, і вона до неї наполегливо йде… А твої батьки вже поїхали? 

— Хтозна, я сподіваюсь, що поїхали, — сказав він змовницьким тоном. — Хотів би провести вечір без їхніх коментарів.

 — Ага, ну  недарма кажуть, що родичі хороші, якщо зустрічатися з ними тільки на свята, — я усміхнулась. — А жити увесь час під одним дахом — о ні, я не готова! 

Як тільки ми відчинили двері, в передпокої з’явився Микита.

 — Бабуся з дідусем поїхали, — прозвітував він.  — Що там було на презентації? Гаїго, ти прочитала свою книгу?

 — Ну, не всю, а тільки уривок, — я кивнула. — І мною зацікавився навіть директор одного відомого видавництва. Вірніше, моєю творчістю, — поправил себе відразу. 

 — Я думав, тато буде видавати твої книги, — протягнув Микита. 

— Ну, якщо я буду видавати Гаїну, люди можуть подумати, що я її спеціально просуваю, бо вона зі мною ну… Зустрічається? Хоча ми ще це не обговорювали, — тут же додав він. 

 — Та я й сама не хочу, щоб ти почувався незручно через мене, — сказала я. — Тому надішлю рукопис у різні видавництва, а там уже як пощастить. От тільки треба сісти і його дописати. І зробити нарешті той Тікток-профіль, бо ми тоді з тобою, Микито, лише поговорили, але в життя наші плани не втілили…

— Я б не почувався незручно, — відповів Олексій. 

 — Тоді я була б рада, якби мої книги побачили світ у твоєму видавництві, — сказала я. — Бо я знаю, що ти дуже відповідально ставишся до своєї справи. Хоча, якщо ти відмовишся, я не ображусь. Одним словом, тобі вирішувати… Будь-яку відповідь я сприйму спокійно…

— Тоді я дам тобі ті зауваження, які дали редактори. Виправ і подай рукопис ще раз, — сказав Олексій серйозно. 

 — Добре, я так і зроблю. Дякую. — я усміхнулась. 

Відчувала себе такою радісною через те. що мої мрії починали здійснюватися… Але тоді я ще не знала, що попереду на мене чекало чимало випробувань…