32. Олексій. Кляті ревнощі

Вона буквально йому в рота зазирала і це мене вибішувало. 

А той гад ще й підливав олії в вогонь. Бачте, критики це не так сприймуть! Хоча, авжеж, в чомусь він мав рацію… Я б не хотів нашкодити карʼєрі Гаїни, для неї карʼєра письменниці була найважливішим в житті. Вона ж навіть від того хлопця заради книг пішла… 

Якщо я сам не дам їй розвиватись, вона так само і від мене, певно, піде. 

— Гаїна — дуже красиве і старовинне імʼя! — заявив Іван. — Мені дуже подобається! Вас би під цим іменем ні з ким не сплутали! 

Я стис долоні в кулаки в кишенях. Бляха, та я так в житті не ревнував, як зараз. І в той самий час був змушений мовчати. 

 — То, може, я й відмовлюся від псевдоніма, — Гаїна невпевнено глянула на мене. — Олексію, як ти скажеш?

— Так, я теж вважаю, що твоє імʼя унікальніше, ніж Емілія Старк. І що воно більше б зацікавило молодь. Зараз читачі хочуть читати українське. І коли авторку-українку звуть якось по-іноземному, це викликає деякий дисонанс. Я тобі це теж казав, — додав я трохи ображено. 

 — Тоді добре, я підпишу рукописи власним ім’ям. Дякую вам за підказку, — сказала Гаїна. — Мені ще вчитися і вчитися, я такий “чайник” у цих видачничих справах…

— В нашому видавництві ви будете в надійних руках! — сказав Іван і раптом взяв Гаїну за руку і поцілував її долоню. — Мені надзвичайно приємно. Я радий, що ми змогли домовитись.

В цю мить мені хотілось стати між ними, вирвати її з його "надійних рук". Можна взагалі цьому гаду ручки повиривати… 

Я підтис губи. 

 — Я теж дуже рада нашому знайомству. — усміхнулася Івану Гаїна. 

— Може, для більш швидкої комунікації, дасте мені зараз свій номер? — запитав він раптом. 

 — Так, авжеж, от тільки в мене немає візитівки, я продиктую номер? — запитала Гаїна. 

— Без проблем! — він дістав мобільний і Гаїна продиктувала йому номер…

***

Коли ми вже їхали додому Гаїна, здається, була в піднесеному настрої.

— А цей Іван такий приємний чоловік, — сказала вона. — З твоїх розповідей я уявляла його зовсім інакшим! 

— Прямо "приємний"? — я скривився. — І що ж в ньому такого "приємного"?

Бляха, схоже я ревнував. Причому, конкретно. Вона ще й приємним його назвала! Приємним чоловіком! Не хорошим видавцем чи щось таке, а приємним ЧОЛОВІКОМ!

 — Ну, він  сказав, що буде шукати той мій руклпис… Мабуть хтось інший би відповів: “Загубився, не знаю де він, у нас знаєте, скільки цих рукописів?” А він, видно, дійсно зацікавлений у моїх історіях, і звичайно, мені це дуже приємно..

— Або в тобі зацікавлений, — буркнув я. — Бо ти красива. 

Гаїна на мить завмерла, розгублено дивлячись на мене:

 — Думаєш, йому не цікава я, як авторка? А просто сподобалась моя зовнішність?

Схоже, подібна думка просто не вкладалась у неї в голові. 

— Я не кажу, що ти не цікава, як авторка… — тут же сказав я. — Але він прямо витріщався на тебе. 

 — То мені тепер не надсилати йому нічого? — Гаїна посумнішала. 

Все ж, я не мав їй заважати. Казав же, що не буду… Але ті слова самі вирвались. Та і в тому, що якщо я видам Гаїну, до неї всі будуть чіплятись з тим, що я зробив це по блату, Іван також мав рацію… 

— Ні, це буде неправильно… Ти ж хочеш видатись, — я зітхнув. — Скажи тільки одне… — я якраз зупинив машину перед будинком і зазирнув їй в очі. — Він же тобі не сподобався? Ну, як чоловік…