31. Гаїна. Увага видавця

Я була дуже щаслива, що не осоромилася перед мікрофоном, прочитала уривок цілком пристойно, і мені навіть аплодували! І Тетяна мене похвалила! Хоча, може, це вона просто із ввічливості? 

Але навіть якщо так, все одно  мій дебют відбувся досить вдало. Тепер можна було розслабитися і відпочивати…

Але тут з’явився цей Іван Ситайло, і я знову запанікувала. Саме в його видавництво я надіслала деякий час тому свою першу книгу, але відповіді не отримала, і з того зрозуміла, що вона видавця не зацікавила.

 Що ж він хоче тепер? Не виключно, що йшов Іван просто, щоб привітатися з Олексієм,  а на мене він зовсім не зверне уваги…

— Олексію, добрий вечір, — сказав Іван спочатку Олексію, а потім перевів погляд на мене. — Гаїно, ви мене вразили, — сказав раптом. — Ви ж ще шукаєте видавця? 

 — Добрий вечір, дякую… — вражено вимовила я. — Так, поки що шукаю…

— Ви можете відправити свій рукопис мені? — він дістав з кишені візитівку і простягнув мені. — Завтра. Ту частину, що готова.

 — Завтра?  — тут же до мене дійшло, що він не вимагає цілий рукопис, і я з полегшенням зітхнула. — Звичайно, я відправлю. До речі, я надсилала на редакційну пошту іншу свою книгу…

— Так, завтра. Я хочу, щоб мої редактори поглянули на книгу. Ого, надсилали? Яка була тема листа? Який адресат? Напишіть мені свою пошту, я знайду цей лист, — тут же сказав він. 

 — Я взяла адресу з сайту, — трохи розгубилась я. — Може, рукопис не дійшов до вас… Так, я можу без проблем скинути знову, разом з цим сьогоднішнім рукописом, щоб ви не шукали! 

— У нас буває, що деякі файли потрапляють в спам, — він зітхнув. — І дійсно губляться. Відправте тоді все на мою пошту. У мене зараз зірвався один контракт, ми вже мали почати роботу якраз над серією ромкомів. А виявилось, що автор має сумнівну репутацію. Я не можу його видавати, хай яка цікава книга в нього б там не була. 

 — Супер, я все відправлю! — з ентузіазмом вигукнула я і тут же, згадавши, що Олексій стоїть поруч і слухає нас, спохопилася. — Якщо, звісно. Олексій не буде проти…

— А чому він може бути проти? — здивувався Іван і поглянув на Олексія. — Ви ж, Олексію, я думаю, хочете, щоб вашу дівчину видало велике видавництво і при цьому вас не звинуватили в її просуванні? Бо ж якщо ви самі її видасте, то скоріш за все критики та блогери негативно це сприймуть, хай яка б цікава книга у Гаїни не була. 

— Так, я розумію, що критики можуть так це сприйняти, — відповів Олексій неохоче і ледь насупився.

Що я наробила, я так зраділа пропозиції Івана, що зовсім забула, що Олексій теж обіцяв показати мої книги редакторам чи щось в цьому роді…

 — Ой, я пообіцяла цю книгу Олексію, вибачте, — пробурмотіла я, готова під землю провалитися від сорому. Як кажуть, бійтесь своїх бажань — то в мене не було жодного видавця, а тепер їх стало багато! 

— Ну, якщо Олексій бажає вам добра, він вчинить правильно з вашим рукописом, — відповів Іван. — А я знайду той лист, що ви вже відправили. Назад його відправити вже не вийде. Мені цікаво подивитись на ту книгу. Тим паче, всім відомо, що видавництво Олексія не надто любить масліт. 

 — Тільки я його відправила під псевдонімом Емілія Старк, — вчасно згадала я. — Я подумала, що “Гаїна Ковальчук” звучить не дуже вишукано…