30. Олексій. Успіх Гаїни

Я навіть сміявся. Уривок вона вибрала дійсно веселий! Не чув до цього, як пише Гаїна. Навіть коли попросив у дівчат дати мені редакторські коментарі, боявся поглянути на них і через це ніяк не міг віддати їх Гаїні.

 Все ж, переживав, що вона засмутиться, якщо там щось не так. А раз їй відмовили, то там точно щось не так.

Але цей уривок був дуже живою мовою, і я бачив, як Гаїна немов світилась зсередини, коли читала його. 

Я зараз нею по-справжньому пишався. І зала теж аплодувала. Їм, здається, сподобалось.

Потім модераторка передала мікрофон від Гаїни до Тетяни і та сказала: 

— Це було дуже кумедно! Весела, певно, історія, я б сама не відмовилась таку почитати! 

— Дякую, — сказала Гаїна і усміхнулась. — Дуже приємно чути такі теплі слова від моєї улюбленої авторки! 

— Я навіть трохи радію, що ти не пишеш фентезі! — підморгнула вона. — Бо і мене могла б, певно, обійти. Не те щоб я боюсь конкуренції, але все ж! 

Я усміхнувся. Тетяна продала зараз роман Гаїни на всю цю публіку, залишивши настільки схвальний відгук на уривок.

— Але скажи ще в двох словах, про що ця історія? — запитала вона раптом. — У тебе є до неї логлайн чи анотація? Взагалі можна і просто своїми словами.

 — Це книга про чоловіка і жінку, яку стали сусідами і спершу ворогують, але потім між ними прокидаються сильні почуття, — сказала Гаїна, дивлячись цієї миті прямо на мене.  — Просто вони трохи нерішучі і мали проблеми в попередніх стосунках… Але я дуже сподіваюся, що вони зможуть стати щасливими…

— Так ця книга ще не дописана? — запитала Тетяна. — Я думала, у тебе вже є повний рукопис. 

 — В мене є повний рукопис іншої книги, теж ромкому, але мені захотілося прочитати саме цю. Вона вже майже завершена, залишилося написати фінал і відредагувати, — сказала Гаїна, ледь почервонівши. — Тому я й кажу, що сподіваюся на щасливий фінал. Але герої зазвичай такі непередбачувані…

— Зрозуміло, ну це прекрасно! Якщо що, я особисто замовлю собі цю книжечку, щойно вона буде в передпродажі! Дописуй швидше, думаю, видавці тепер теж з нетерпінням чекають на твій рукопис! — підбадьорила її Таня. — Отже, чи є у нас ще хтось, хто хоче на вільний мікрофон?...

***

Поки виходив наступний учасник, Гаїна вже спустилась до мене. 

— Ти молодець, — сказав я тихо, щоб не заважати іншим. Всі вже слухали наступного "автора-читця". — Дуже гарно виступила. 

 — Дякую! Мені не треба було читати уривок з незавершеної книги? — стурбовано запитала вона.  — Тепер ніхто ним не зацікавиться? Ото я протупила!

— Не думаю, що це проблема, — похитав я головою. — Он в Тіктоці продавали книгу ще на етапі ідеї. А в тебе вона вже майже написана. Ти ж сказала, що там трохи лишилось? Скільки знаків? 

 — Ну. може, тисяч сорок… — сказала вона. — Але це мені на кілька днів роботи. Ну, і потім ще вичитати і відредагувати, і можна відправляти своє дітище в люди….

— Тоді зосередься на цьому ці дні, — продовжив я. — Але зараз давай дослухаємо інших…

***

Коли офіційна частина закінчилась, Тетяна запросила нас з Гаїною на фуршетну. Туди ж вона запросила і інших людей. Зокрема і декількох інших видавців та своїх друзів і родичів. Всього на фуршетній частині було людей тридцять разом з нами.

Я дуже здивувався, коли побачив там свого головного конкурента, Івана Ситайло. Він завжди намагався переманити моїх авторів. 

— На кого ти так уважно дивишся? — запитала мене пошепки Гаїна. 

— Та Ситайло там… Не знав, що Тетяна його запросила, — я ледь насупився. — Ти певно знаєш його видавництво "КСР", вони ще журналами раніше книги продавали. А зараз мають одну з найрозвиненіших мереж і найбільші продажі, незважаючи на те, що якість тих книг залишає бажати кращого. 

 — Так, авжеж, знаю… Цікаво, він що, хоче Тетяну в тебе переманити? — здивувалася Гаїна. 

— Блін, він сюди йде, — тут же відповів я. — Робимо вигляд, що говорили не про нього…

В цю мить я ще не знав, з чим саме до нас йде Іван. Може, якби знав, не прийшов би на це довбане святкування… А головне — не дозволив би їм з Гаїною поговорити…