28. Олексій. Шанс для Гаїни

Наступного дня, коли я був в офісі видавництва, до нас завітала Тетяна Біла. Моя секретарка одразу її пропустила до мене, все ж, це була наша зіркова авторка, тож я завжди був готовий її прийняти. 

Я спочатку вже морально підготувався до того, що щось ще не так, хоча ніби ж у неї мала бути завтра презентація… Бляха, а що як вона її вирішила відмінити? Там же цілий театр людей зібрався… Це була одна з наймасштабніших презентацій, які ми готували останніми місяцями. 

— Привіт, Олексію, — схоже, Тетяна була в гарному настрої, тож мені відлягло від серця. — Я хотіла сказати, приходь на презентацію разом зі своєю помічницею! Вона тоді таку гарну ідею мені подала з тією обкладинкою… Отже теж причетна до створення книги ! 

— Добрий день, — я усміхнувся, мені дійсно полегшало. — Ого, добре, я радий, що Гаїна допомогла, їй буде приємно прийти, я впевнений. Тож чекайте на нас. Підготовка йде добре? Все вас влаштовує? Ніби місця вже всі куплені. Зазвичай платні презентації тільки за кордоном, але ви перевершили себе. Ну, правда ми трохи всіх перехитрили і по факту це була оплата і за книги, і все супутнє. 

— Ну, я ж пообіцяла кожному, хто придбає квиток, мерч у подарунок, — вона усміхнулась. — Читачі таке люблять…Це ніби робить їх причетними до якогось закритого клубу, бо ні в кого білдьше такого ексклюзивного мерчу не буде…

— Але ми орендували цілий театр. Я тепер переживаю, чи впишемось в таймінг. Бо коли всі по черзі почнуть йти за автографами… Тих трьох годин може і не вистачити. Хоча, у нас все орендовано на добу. Та все ж ви можете втомитись. 

 — Модераторка подала гарну ідею “відкритого мікрофона”, коли всі бажаючі, хто теж щось пише, отримають можливість прочитати свій вірш чи уривок з прозового твору… Якраз буде можливість мені трохи перепочити, а для учасників презентації — шанс звернути на себе увагу видавців…

— Так, я вже так і бачу, як всі видавці до вас теж підходять і намагаються переманити, — я усміхнувся. — Але сподіваюсь, в першу чергу всі нові рукописи все ж будемо бачити ми? 

 — Авжеж, — вона усміхнулась. — Ми ж з тобою друзі, майже родичі, маємо стільки спільних “дітей”-книг… Тож всі рукописи першим переглядатимеш ти, а якщо вже щось не підійде, то запропоную іншим видавцям…

— Супер, тоді я спокійний. Радий, що ми однаково бачимо нашу співпрацю. Бо у мене точно такі самі відчуття…

***

Коли я після роботи прийшов додому, то відчув приємний аромат випічки. Потім почув голоси з кухні, розмовляли мама та Гаїна. Я підійшов трохи ближче і прислухався. 

 — Ну, вийшло ніби непогано, — сказала мама.  — Я тобі дам свій записник з рецептами, перепишеш чи на телефон знімеш, то дуже давні сімейні рецепти, ще від моєї бабусі…

 — Клас, із задоволенням подивлюся їх і збережу для себе. — відповіла Гаїна. 

 — Олексію й Микиті треба добре харчуватися, краще не замовляти ту їжу, хтозна з чого її готують, може, якісь продукти починають псуватися, от їх і кидають у піцу… — продовжувала мама.  

— Мамо, ну блін, якщо замовляти піцу в піцерії, то там всі нормальні продукти, вони ж тільки піци роблять, — я все ж не втримався і увійшов до них. — Не будуть же вони купувати спеціально погані продукти. 

 — Все одно моя піца смачніша, рецепт ще від бабусі, — наполягала мама, хоча зрозуміло, що в часи її бабусі і слова такого не знали. Але сперечатися з нею було собі дорожче.  — Ось Гаїна навчилася під моїм керівництвом, буде тепер вам пекти…

— Ну, я не проти, — кивнув я. В принципі, я був радий, що вони ніби хоч сяк-так, але поладнали. — До речі, Гаїно, завтра у Тетяни Білої буде презентація в приміщенні театру. І вона нас запросила. Сказала ще, що там буде вільний мікрофон, тож якщо в тебе буде бажання, зможеш зачитати свій текст. 

 — Супер, з задоволенням побуваю на презентації, мені цікаво, — сказала Гаїна. — Але читати… Навряд чи там комусь буде цікаво… Тільки осоромлюсь, якщо ніхто не буде мене слухати….

— Ну, там буде багато видавців. Вони щоразу приходять до Тетяни і намагаються її перевпевнити піти до них у видавництво. Тож це хороша можливість бути почутою. Але якщо ти не хочеш, тебе ніхто не змушуватиме, само собою. 

 — Ну. я подумаю… Може, й наважусь… Дякую тобі за запрошення! — усміхнулась Гаїна.