26. Гаїна. "Ти його кохаєш?"

Схоже, за нас із Олексієм взялися серйозно. Я була в легкій паніці. Адже як я могла вийти за нього заміж, якщо ми тільки недавно познайомились? Так, ми вже багато знали одне про одного, нам було цікаво розмовляти, як чоловік він мені подобався, але ми навіть жодного разу не поцілувалися… я думала, що не варто випереджати події, може, йому важко забути померлу дружину, чи боїться травмувати сина новими стосунками… А тут несподівано Микита сам хоче нас одружити, а його мама вже підшукує тамаду…

 — Дякуємо, — сказала я їй. — Ваша турбота дійсно дуже важлива для нас… Але про весілля ще рано говорити…

 — Ну, не знаю… — насупилася Таїсія Павлівна. — Ви живете разом, я не хотіла б, щоб на весіллі сина всі пліткували, що наречена от-от народить… Обов’язково треба узаконити стосунки ще до того, як вагітність стане помітною! 

 — Але я не вагітна, — я розгублено глянула на Олексія. 

— Так, вона не вагітна, ну, ніби, — додав він. — Раз каже, що не вагітна, значить, не вагітна. 

 — Сподіваюся, ви користуєтесь засобами контрацепції, — суворим вчительським поглядом окинула нас Таїсія Павлівна. — Звісно, я буду рада онукам, але лише після офіційного узаконення стосунків! 

— Нинішня молодь не одружується, поки дівчина не завагітніє, — зауважив Сергій Іванович.

 — Тато не молодь, — зауважив Микита, ледь усміхнувшись. 

 — Микито, ти вже повечеряв? Можеш узяти десерт до себе в кімнату, — не витримав Олексій. — Йди, пограй там чи книгу почитай…

Малий узяв тарілку та чашку з чаєм і пішов до себе. 

 — Я не вагітна і обіцяю, що не завагітнію до весілля. — сказала я, намагаючись вже закрити цю делікатну тему. 

— Ти не маєш взагалі нікому нічого обіцяти, — закотив очі Олексій. — Мамо, нам неприємне твоє втручання в наше особисте життя.

 — Он як, то я тобі неприємна. — вона зітхнула. — Добре, завтра зранку ми поїдемо. Вибач, що намагалася допомогти. Більше не буду втручатися, живіть, як знаєте…

Вона підвелася з-за столу і вийшла з кухні, за нею пішов і Сергій Іванович. 

Ми з Олексієм залишились самі. 

 — Мені шкода, що через мене ти посварився з батьками. — тихо сказала я. 

— Ти тут ні до чого, не ти винна, — Олексій зітхнув. — Це все мама зі своєю гіперопікою, чи що воно таке. Це почалось, коли померла Марина. 

 — Мабуть, вона не зі зла, хоче, щоб у вас з Микитою все було добре, — сказала я. — Але просто у неї інше розуміння щастя, ніж у тебе. Та й у мене також. Я ж від Марка саме через це пішла. Бо він намагався мене в усьому контролювати, вирішувати, як мені жити і що робити. І я старалася, старалася бути такою, як йому треба. а потім однієї миті зрозуміла, що більше так не можу… Що я хочу бути самою собою, а не чиєюсь ідеальною дівчиною…

— А ти… Ну, ти його кохаєш? — Олексій зазирнув мені в очі. — Зараз. 

— Зараз… здається, вже ні, — я відчула, що червонію. 

Бо й справді я вже якийсь час взагалі не згадувала про Марка. Це зараз мені до слова прийшлось. А спочатку, коли я тільки пішла від нього, мені його так не вистачало… Зараз же в моїх думках був Олексій, але мені було соромно в цьому зізнатися. Навіть попри те. що він сам сьогодні сказав, що я його цікавлю…

— То "здається", чи ні? — він зробив крок до мене і ми опинились близько-близько, так, що наші дихання практично змішувались і я відчувала жар від його тіла. 

 — Точно ні,  — я похитала головою і ледь облизнула губи. бо мене теж кинуло в жар. Здалося, що я тону в його очах, і мені не хотілося, щоб це відчуття зникло…