25. Олексій. "Коли весілля?"

Піца дійсно приїхала. Гаїна накрила на стіл, і скоро вниз спустились і батьки, і малий. 

За столом атмосфера була так собі. Всі були мовчазні. 

Я і сам вже хотів, щоб батьки поїхали, бо вони, ну, в основному мама, всім своїм видом показували, що вони невдоволені всім, що відбувається навколо. 

Але я не хотів їм потакати. 

Коли ми повечеряли, я сказав: 

— Ну що, ми тоді пішли дивитись фільм з Гаїною. Микито, можеш пограти на приставці. 

— Я думала, що ми всі разом проведемо вечір, — ображено сказала мама. 

— Ну, ми провели з вами час. Повечеряли разом. До того ви тут теж вже майже цілий день були, хіба ні? 

Ми їх взагалі не запрошували. Так, можливо, я був дещо грубим, але мені не подобалося, коли мені навʼязували свою компанію. Особливо, якщо при цьому якось несхвально дивились на дівчину, яка мені подобається. Навіть незважаючи на те, що це були батьки.

— І Микиті шкідливо весь час грати в ту приставку! Як ти був малим, то  теж весь час хотів грати, а потім в тебе очі боліли…

— Зараз вже інші технології, у нас дорогий телевізор. І він сидить на правильній відстані, — не погодився я. 

 — Якби Марина була жива, то вона б турбувалася про вас, — зітхнула Таїсія Павлівна. — А так ви обоє недоглянуті, от піцу їсте замість чогось корисного… А Гаїні в голові лише її книжки…

Згадка Марини на мить вибила мене з колії. Я зловив себе на думці, що останнім часом давно не згадував її, а раніше постійно згадував.

Чи було це зрадою її памʼяті? 

Чи було зрадою те, що мене тягнуло до Гаїни? 

— Піцу я захотів, — я насупився. Тепер був роздратованим. — Їжа була, але я захотів піцу, що тут такого? Можемо собі це дозволити. І чому це ми недоглянуті? 

 — Може, нам поселитися з вами? — сказала мама, не відповідаючи на мої запитання. — Будинок у тебе великий, всім буде комфортно. А нашу квартиру можна здати в оренду. Тоді я буду стежити за вашим з Микитою добробутом…

— Ні, — одразу відповів я. — Мамо, я розумію, що вам, можливо, нудно вдома. Але це не означає, що треба тепер лізти в наше життя. 

 — Ах он як, — вона підтисла губи. — То я лізу у твоє життя? Я просто турбуюся про сина й онука, і хочу, щоб ви були щасливі. А без дружини і матері ви не будете щасливі! 

— Мені подобається Гаїна. Ми зустрічаємось. Чому ми не будемо щасливі? 

— Так, мені теж подобається Гаїна, — підтримав мене Микита, який до цього часу мовчав. — Вони з татом одружаться, і в мене буде мама! 

Гаїна поглянула на мене схвильовано, видно, що слова малого розчулили її. 

— То ви дійсно збираєтесь одружитися? — мама аж рота розтулила від здивування. — Навіть не попередивши нас? Так не робиться… Треба запросити всіх родичів…

Я закотив очі. Авжеж, ні про яке весілля наразі мова не йшла. Але мені так не подобалось, що вони не ставились до неї серйозно… 

— У нас поки немає дати, тож рано запрошувати когось, — відповів я. Все ж, нам було треба більше часу, щоб пізнати одне одного, весілля це надто швидко. Ми ще навіть жодного разу не цілувались. Ну, мамі про це знати, само собою, не обовʼязково. 

 — Але як визначитесь із датою, обов’язково скажіть мені, я все організую! — загорілася мама, забувши про всі свої нотації. Щось організовувати — це було її улюблене заняття. — В мене є знайомий тамада! І зал можу знайти дешевше…