23. Олексій. Незабутнє видовище

Гаїни щось довго не було, вже був майже час вечеряти, я хотів щось замовити, щоб не сильно відволікати її від роботи, тому вирішив запитати, що саме вона б хотіла.

Я постукав у двері і одразу відчинив їх, розкривши вже рота, щоб запитати, але коли поглянув на неї, то просто так і став, не в змозі щось вимовити.

Вона була гола. Абсолютно, абсолютно без нічого. І цього разу це була не ванна, де все ж все було не так видно. Вона сиділа гола за столом буквально в метрі від мене. 

Побачивши мене, вона схопила ноутбук і затулилась ним. 

Такого я ще ніколи не бачив!

— Ой,  я забула замкнути двері, — пискнула, відразу ставши червоною, як варений рак. 

Це було дуже кумедно, у мене одразу зʼявилась усмішка на обличчі. І я тут же відвернувся.

— Вибач, — сказав весело. Чомусь настрій одразу покращився. — Я ну… Не очікував. 

 — Я вирішила, що в мене має бути свій ритуал, — зізналась Гаїна. — І знаєш, воно допомагає! Пишеться дуже швидко! 

— Ну це ж круто… Можна буде потім книгу так піарити, лишати на оберті щось таке: "Книгу писала красива оголена дівчина…" — сказав я. 

 — Тільки без фото, — застерегла вона. — Блін, це ж могла твоя мама увійти, вона була б шокована! 

— Ну, я радий, що ти більше переживаєш за маму, ніж за те, що це я. Хоча… Невже ти не сприймаєш мене, як чоловіка? — я замислився. — Причому, зацікавленого в тобі, який був з тобою на майже побаченні вдома. То може я навпаки маю переживати за це, хм… 

 — Хм, сприймаю, — судячи з голосу, вона зовсім знітилась. — А ти справді зацікавлений у мені?

— Ага, — я трохи обернувся і краєм ока знову поглянув на Гаїну.

Вона усміхнулась і сказала:

 — Тоді подай, мені, будь ласка, халат, він он там, на стільці. А то ноутбук в якості одягу холодний. В мене вже зуб на зуб не потрапляє…

— Добре, іду, — я пішов вглиб кабінету і взяв халат, а потім підійшов до неї і подав його їй. 

Погляд мимоволі ковзнув її тілом. І тепер, коли вона була так близько, моє власне тіло реагувало ще сильніше. Я сковтнув слину.

Гаїна швидко однією рукою взяла халат. другою продовжуючи притискати до себе ноут. 

 — Тепер відвернися, я скажу, коли дивитись, — скомандувала вона. 

Я усміхнувся і відвернувся. Все ж, вона була така мила… 

 За кілька секунд Гаїна сказала:

 — Все, можеш дивитися! 

Вона відклала ноутбук, вдягнула халат, і лише ще трохи червоні щоки і вуха вказували на пригоду, яка з нею тільки що сталася. 

— Ну що, ритуал взагалі допоміг? — я усміхався, як придурок, настільки мене розвеселила і порадувала ця сцена. 

 — Так, я написала сім тисяч знаків, — похвалилась вона.  — Мабуть, холод стимулює мозок, чи що, бо я зовсім не відволікалася… Ну, поки ти не прийшов….

— Ну, ти молодець, — похвалив її я. — Я думав замовити щось смачне, якраз винагородимо тебе за плідну працю. О, і я ще дещо придумав. Ти казала, що відправляла рукопис до видавництва? Може, я попрошу зауваження редколегії, ну, хто там читав твій рукопис. Хочеш?

Чомусь мені захотілось їй допомогти. Захотілось, щоб у неї дійсно все вийшло. 

 — Я була б дуже вдячна. Якщо, звісно, тобі зручно, — усміхнулась Гаїна. 

— Ну, це всього лише один дзвінок. Мені взагалі не проблема це зробити, — сказав я. — Але це якщо ти не боїшся критики. Бо там можуть бути і якісь не дуже приємні коментарі. Знаю, що автори доволі чутливі.

 — Ну, я завжди прислухаюся до критики, вона може бути дуже корисною. Так що не ображуся точно, — сказала вона. — Запитуй, авжеж! 

— Тоді зараз же це зроблю… А ти вдягайся, я поки замовлю щось смачне. Як щодо піци?...