21. Олексій. "Ніколи не здавайся"

Я був здивований, коли Гаїна це сказала. Все ж, у мене було найбільше видавництво в місті, одне з найбільших в Україні. Не подавати книгу сюди, це як лишати себе відсотків тридцяти шансів. Щось таке… 

— Ну, це якось неправильно, — не погодився я. — Хто сказав, що я взагалі переглядаю ті рукописи? Ну, інколи я беру участь в обговоренні того, що піде до друку, це так. Але все ж, якщо книга вже доходить до того рівня обговорення, де беру участь я, значить, вона вже гідна цього, — я зазирнув їй в очі.

 — Але все одно журналісти і блогери скажуть, що ти просуваєш свою протеже, — не погодилась Гаїна.  — Ні, я подам рукопис до видавництв твоїх конкурентів! 

— Ти спочатку дійди до того рівня, щоб ще вони це все говорили, — я усміхнувся. — А от якщо ти підеш до конкурентів, до речі, теж можуть сказати, що вони тебе на зло мені взяли, чи щось подібне. Чи не взяли на зло. Хтозна. придумати завжди щось можна. 

— А може, мені взагалі покинути ці любовні романи і написати щось історичне? Або про космос… — розмірковувала вона.  — Щоб до мене, нарешиі, почали ставитися як до серйозного автора…

— Ну, ти можеш писати про що хочеш. Якщо для тебе головне, щоб до тебе ставились, як до серйозного автора — пиши серйозне. Але чи це дійсно для тебе головне? — запитав я.

 — Для мене головне, щоб читачам було цікаво те, що я пишу… Але поки я не видала книгу, залишається лише здогадуватися, буде вона користуватися успіхом чи ні… Раптом мій дебютний роман провалиться, і тоді вже ніхто не захоче публікувати мої книги, — вона зітхнула. 

— Ну, провалиться чи ні, ти не дізнаєшся, поки не видаси його. Але і у видатних письменників були провали. Хіба не ти казала мені, що Роулінг відмовляли скільки там разів? — я усміхнувся і торкнувся кінчиками пальців її долоні. — А зараз вона найприбутковіший автор всіх часів. Тільки Біблію друкували більше.

— Мабуть, вона більше вірила у свої сили, ніж я, — зітхнула Гаїна. — Бо мені іноді здається, що моя книга хороша, а іноді — навпаки, що це звичайне графоманство…

— Думаю, насправді вирішити цінність книги можуть тільки читачі. Інша справа, що не всі книги до читачів доходять. Але ти спробуй. Не здавайся так просто. Раз вже ти навіть від хлопця пішла заради письма, не здавайся на півшляху. 

 — Я не здаюся, — вона усміхнулась. — Вирішила завести профіль у Тіктоці і там розповідати про свою книгу…

— Хороший варіант, — кивнув я. — Є багато кейсів, коли автори спочатку завели тіктоки і навіть робили самвидав, а потім відео у Тіктоці залетіло, і права на книгу придбало видавництво. А права на деякі книги купували навіть на рівні дуже сирих чернеток. Теж завдяки Тіктоку.

 — Але я навіть не знаю, з чого почати. Боюся, що з мене будуть сміятися… — вона похитала головою. — Раптом блогерство — це не моє?

— Ну, якщо відео не залітатиме, сміятись з тебе буде мало людей, — підбадьорив її я. — А якщо будуть навіть сміятись, але їх буде багато… Вони можуть стати твоїми фанами. Якщо в книзі є гумор.

 — Так, у книзі є гумор, може, мені розігрувати якісь сценки? Я бачила такі типу скетчі, де одна людина грає по черзі роль різних героїв..

— Спробуй, чому ні, — я усміхнувся. — Якщо станеш популярною, та навіть якщо одне відео, але дуже сильно залетить, це вже може бути приводом для видавництв зацікавитись книгою…

— Тікток? Хто сказав "Тікток"? — до кухні зазирнув малий. — Я справжній знавець Тіктоку!.... Можу допомогти!

Продовження - завтра о 21.00! 

Додавайте "Маму за контрактом" у бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити її і дізнатися, що буде далі!

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, то не зможете зберегти книгу, для цього потрібно зареєструватися, це безкоштовно і швидко робиться за допомогою Фейсбук, Гугл або електронної пошти.