19. Олексій. Мама-"ревізор"

Вже була десь третя, коли Гаїна написала мені повідомлення:

"Твої батьки вже тут, а мені треба поїхати по Микиту, чи ввічливо буде залишити їх самих удома?” 

"Мама така, що може полізти, куди не слід… Але все одно за Микитою треба поїхати. Ну, я можу і сам його привезти, я якраз завершив справи. Давай я зʼїжджу і ми разом вже приїдемо", — запропонував я.

 “Добре, тоді чекаю на вас,” — коротко відповіла Гаїна. Мабуть, мама вже влаштувала їй допит…

Я швидко сказав секретарці, що вже маю їхати, і поїхав за сином.

Коли Микита вже сів до машини, я сказав: 

— Ну от, бабуся вже там розпитує Гаїну. Сподіваюсь, все буде нормально. 

— Не заздрю Гаїні, — син усміхнувся. — Але, думаю, вона покаже себе з крашого боку! 

— Не заздрить він… Сам же їх по суті викликав, ех, — я теж усміхнувся. — Добре, поїхали швидше, бо я відчуваю, що Гаїну треба рятувати від мами…

***

Коли ми зайшли в будинок, то почули невдоволений голос мами:

—...І пилу так багато. Невже так складно хоч пил протирати, раз ти сидиш вдома?

Я пройшов до вітальні і побачив, що мама виставила палець перед собою і показувала його Гаїні, певно там мав бути той самий пил. Але я особливо нічого не побачив. 

— Що тут відбувається? 

— О, ви вже повернулися! — зраділа мама. — Я тут знайомлюся з твоєю дівчиною! Ділюся секретами домашнього господарства! Гаїна сказала, що ніде не працює, тож має тримати будинок в порядку, а не бити байдики! 

 — Дякую за поради, — сказала Гаїна, хоча було видно, що вона “не в своїй тарілці” зараз. 

— Вона пише книги, а не "ніде не працює", — відповів я. — Просто пише вдома, а не в якомусь офісі. 

 — Ну, книги… — мама знизала плечима. — Це ж несерйозно. Хіба це справжня робота? Всі письменники мають іншу роботу, а книги пишуть, коли мають вільний час!

— Мамо, ти взагалі-то з видавцем говориш. Не кажи, що письменники — це несерйозно. Якщо Гаїна напише бестселер, то може стати відомою і багатою. 

 — Сину, а тобі не здається, що Гаїна тебе використовує, щоб видати свою книгу? — раптом спитала мама. 

— Мамо, ну що ти видумуєш. Гаїна ніколи навіть не натякала на подібне, — я похитав головою. — Вона дуже цілеспрямована і працює над історією, мені навіть не розповідала, про що книга, — це навіть була правда. 

 — Так, тим паче, що мій жанр не цікавить Олексія, — вставила своє слово і Гаїна. 

 — О, а в якому жанрі ти пишеш? — поцікавилась мама. — Мабуть, щось драматичне?

 — Ну, я більше… ромкоми… — схоже, Гаїна зовсім знітилась. 

— Ромкоми? Типу комедії романтичні? — уточнила мама. — І як? Скільки книг написала? Скільки видала? Чи ще не видала? 

 — Одну написала і другу пишу, — сказала Гаїна. — Ну, ще поки не видала… Лише відправила у видавництва… Може, буде якийсь конкурс, то напишу на конкурс…

 — Давайте вже обідати, — почувся голос батька, який вийшов з вітальні. — А то ти тут, Людо, справжній допит дівчині влаштувала… Вона ж старалася, наготувала для нас…

— Гаїна молодець, вона йде до своєї мети, — сказав я на її захист. — І так, давайте вже їсти, я дуже голодний. 

Гаїна поглянула на мене з вдячністю і усміхнулась.

 — Ходімте до столу, — запросила вона. — Микито, помий руки і теж сідай з нами…