17. Олексій. Розмова з сином

Я не очікував такої реакції від малого, тому тільки здивовано поглянув йому вслід. 

— Він ніколи ще подібного не робив… — сказав я трохи розгублено. 

 — Може, це перехідний вік? — припустила Гаїна. — У скільки років він починається?

— Хто його знає… Мені здається, коли я був дитиною, цей вік починався в чотирнадцять-пʼятнадцять… — я зітхнув. — За такими розрахунками ніби як рано йому ще. 

 — Ні, точно раніше було у наші часи, років у тринадцять, — авторитетно сказала Гаїна. — А зараз діти швидше дорослішають… Хочеш, я поговорю з ним? 

— Ну, він на мене образився, тож і йти маю, певно, я, — я зітхнув і встав з дивану. — Піду. Сподіваюсь, все вирішиться. Дякую за підтримку, Гаїно.

 — Триматиму кулачки за тебе, — сказала вона і усміхнулась. 

Я усміхнувся їй і пішов до сходів. Піднявся нагору і постукав у його кімнату. 

— Микито, можна увійти?

 — Що ти хочеш від мене? — почувся його тихий голос. — Будеш сварити? 

— Не буду, — відповів я. — Просто поговоримо, добре? 

 — Ну тоді заходь, — Микита зітхнув. 

Я увійшов до кімнати і побачив, що Микита сидить на ліжку, підтягнувши коліна до живота і обхопивши їх руками. Голову він поклав на коліна, впершисьу них підборіддям, і похмуро дивився перед собою. 

Я підійшов ближче і сів поруч.

— Пробач, якщо образив тебе. Просто хотів провести час з Гаїною.

 — Вона тобі подобається? — Микита повернув голову і зазирнув мені в очі. 

— Схоже, подобається, — я кивнув. Було доволі легко відповідати на це питання, я зовсім не сумнівався у відповіді.

 — Вона хороша, — кивнув малий. 

— Це не означає, що я тебе тепер люблю менше, чи щось таке. Просто це було як перше побачення, чи що… — спробував пояснити я. — Ну, і я трохи нервував. 

 — А я прийшов і став вам заважати… — сказав Микита. 

— Це твій дім. І я люблю тебе більше за всіх. Ти завжди будеш моїм сином, незважаючи ні на що. А почуття до жінки… Ну, вони інші, — сказав я замислено.  — Я б не хотів щоб ви хоч якось відчували конкуренцію, чи щось подібне. 

 — Все нормально, — сказав Микита серйозно, як дорослий. — Я був неправий, вибач. 

— Все добре, я теж був зарізкий, — я погладив його по голові. — Ми можемо і разом кудись сходити. 

 — Можна сходити в кіно, — пожвавився син. — Там, де ті спеціальні окуляри! 

— Добре, — я усміхнувся. — Обери якийсь фільм, я куплю білети на вихідні. 

 — Добре, я подивлюся, що зараз іде, — він усміхнувся. — Гаїну теж візьмемо?

— Ну, як скажеш. Можемо взяти, а якщо хочеш, щоб пішли вдвох, можемо і вдвох. 

 — Хай іде, я не проти…

— Добре, — я знову погладив його. — Ходімо, зʼїси ще щось. Що вже з тобою робити… Не хочу, щоб ти тут сидів один і думав про всіляку дурню. Бо це правда, для мене все одно ти завжди будеш головним, найважливішим.

 — А можна  морозива? — лукаво усміхнувся Микита.  — Там було в морозилці!

— Можна, — я кивнув. — Ходімо, всім візьмемо. 

Він кивнув і ми спустились вниз, коли проходили через вітальню, я сказав:

— Гаїно, ми йдемо по морозиво, будеш теж?

 — Буду, — озвалася вона. — Я люблю шоколадне, а ви? 

— Не знаю, яке там в морозилці, — відповів я замислено. — То Микита обирав минулого разу. А так я їм будь-яке.

— Є лимонно-шоколадне і є просто біле з фруктовою начинкою, — оголосив Микита, першим відчинивши холодильник. — Гаїні шоколадне, мені з ягодами, а тобі. тату, яке?

— Я теж буду шоколадне, — відповів я. — Ходімо, накладемо все, і прийдемо до Гаїни. 

Ми з малим пішли на кухню, я почав накладати морозиво, аж раптом мобільний Микити задзвонив. Я зазирнув в екран і побачив, що це дзвонить моя мама.

Микита взяв слухавку і сказав:

— Бабусю, привіт!У нас все добре, ми з татом і Гаїною їмо морозиво. Хто така Гаїна? Вона тепер живе з нами, ми приїхали з відпочинку, а вона тут. ванну приймає.. Що, ви приїдете завтра? Ну добре, дати тату слухавку?..