15. Олексій. Наука дегустування

— "Kurni", люблю його. Є особливо рідкісні роки випуску, але це доволі звичайний, вісімнадцятого року. І все одно я не знаю вина, смачнішого за це, — відповів я, підсуваючи до неї келих. — Я навіть на дегустації інколи ходжу з приятелями, іншими бізнесменами. Тож знаю всі правила і все таке. 

 — Цікаво, ні разу не була на дегустації вина, — зізналась Гаїна. — А що ви там робите?

— Хочеш, можу показати, і продегустуємо це вино за всіма правилами, — запропонував я. — Ну, якщо тобі дійсно цікаво…

 — Так, хочу, — її очі засяяли цікавістю…

— Дивись, дегустатори загалом оцінюють вино за декількома параметрами. Зовнішній вигляд, це перше. Його ще називають "сукнею вина". Тут оцінюють прозорість і відповідність кольору до типу вина. Ну і ще не має бути осаду. Є певні норми кольорів. Але ми з тобою можемо просто підняти келих, приклисти його, наприклад, до білої тканини… — я потягнув до нас плед, він якраз був білим, і приклав до келиха. — Бачиш, тепер видно тон, — потім я дістав мобільний і загуглив правильні відтінки червоного вина. — І тепер треба порівняти цей колір з цією палітрою і назвати найближчий. 

 — Нічого собі, як цікаво, — з захопленням промовила Гаїна. — Я й не знала, що може бути стільки відтінків у звичайного вина! 

— Здається, це вино схоже на колір бургундський, — я порівняв колір з палітрою. — Чи Все ж фалунський? Який тобі здається ближчим? — я показав їй палітру.

— Думаю, все ж бургундський, — сказала Гаїна.  — Отже, це міф, що чоловіки погано розрізняють кольори? 

— Не знаю, — я знизав плечима. — Але я ніби розрізняю. Може, все залежить від спадковості? 

 — Може, бо ж художники, наприклад, розрізняють безліч різних відтінків, а серед них багато чоловіків… З кольором ми визначилися, а що далі? 

— Отже, колір в нас відповідає вимогам, ми ще маємо поставити йому оцінку відповідності або по стобальній, або по двадцятибальній шкалам. Ну одразу кажу, сотку і двадцятку не ставлять майже ніколи. Давай по двадцятибальній. Певно, буде трохи легше. Скільки ти поставиш кольору? Наскільки він на твою думку відповідає тому, що має бути? 

— Хм… Ну хай буде п’ятнадцять, — сказала вона. 

— Ні, не правильно, — я усміхнувся. 

— Тоді скільки ж?

— Ну, я просто знаю відповідь, тож це не дуже чесно… Але саме за колір це вино має всі сімнадцять балів. Ми теж розбирали його на дегустаціях. Воно дуже якісне, як на свою ціну. Отже, ми почали оцінювати сукню вина. Але окрім кольору є ще декілька показників. Перше, покрути вино в склянці і поглянь, чи залишаються сліди і як повільно і рівномірно стікають залишки вина по стінках. Якщо рівномірно і повільно — це ознака хорошого і якісного вина. Якщо швидко і нерівномірно — відповідно, навпаки. 

 — Здається, повільно. — вона уважно дивилася на склянку в своїй руці. — І рівномірно… О, це все дійсно варто використати в моєму романі!Зроблю головного героя цінителем вишуканих вин…

— Ну, можеш використати, я не проти, — усміхнувся я. — Далі після зовнішнього вигляду треба оцінити "Ніс" вина. Тобто, його аромат. Є певний набір ароматів, до яких апелюють дегустатори, коли все це оцінюють. Отже, треба покрутити вино в келиху, а потім понюхати його. І сказати, нотки яких ароматів ти відчуваєш. Це можуть бути нотки фруктів, сиру, дубової дошки, та будь чого насправді. Наприклад є так званий аромат "скотного двору", дуже розповсюджений в дорогих винах. 

 — Що? Ти мене розігруєш, — засміялась Гаїна.  — Дорогі вина, певно, пахнуть теж дуже дорого…

— Ну, це доволі дороге вино. Але тут ми більше почуємо ваніль, шоколад, нотки чорниці також. Або вишні. І ще запах шкіри, ну, шкіряних виробів. Понюхай і спробуй це відчути. Відрізнити нотки. А може ти почуєш ще щось… 

Мені подобалось дивитись на неї зараз. Подобалось, що їй було цікаво зі мною…