14. Олексій. Пікантні спогади

Мені було комфортно поруч з Гаїною. І малому теж було комфортно поруч із нею. Чесно кажучи, я не замислювався, що малий міг далі страждати через те, що ми жили без мами. Він реально зараз весь час виглядав таким життєрадісним… 

Але коли ми залишились вдвох, я знову починав дивитись на Гаїну  не просто як на тимчасову няню для Микити. 

Так, як би я не намагався запевнити себе, що мені комфортно з нею через сина, насправді це було не так.

Вона приваблювала мене, мені було добре поруч з нею, мені хотілось дивитись на неї.

Може, сказалось те, що я останнім часом забив на особисте життя? Вона не була в моєму смаку… Ну, не фізично, фізично авжеж Гаїна була дуже приваблива.

А от той факт, що вона все життя поклала на свої писульки…. 

Власне, я думав, що я особисто їй не надто приємний, тож коли вона раптом запропонувала подивитись разом фільм, то я дуже здивувався. 

— Можна, — відповів, кивнувши. Я навіть не замислився, і це трохи злило мене. Може, мені не варто з нею ще більше зближуватись… Певно, не варто. Але навіть якщо розум каже одне, губи слухають не розум і кажуть зовсім інше. 

Гаїна трохи знічено усміхнулась.

— А які саме фільми тобі подобаються? Я знаю, що романтика точно ні, — сказала вона. 

— Та не маю я нічого проти романтики… Ну, в кіно, — додав я. — Але цікаво, коли окрім того в історії є ще щось. 

— Може, подивитися якусь драму? Чи, навпаки, комедію? — продовжувала допитуватися вона. 

— Можна комедію, але не дурну, — я кивнув. — Давай глянемо, що рекомендує "Мегого", — я взяв пульт і увімкнув телевізор. Переключив на додаток, там була стрічка рекомендацій. Я тицьнув першу-ліпшу романтичну комедію, судячи з обкладинки з парочкою, яка усміхалась. — Ну, от і трохи романтики, і гумор, рейтинг ніби непоганий. 

 — Годиться, — вона кивнула, глянула на мене і усміхнулась. — Зробити чаю? Чи віддаєш перевагу чомусь міцнішому?

— Можна міцніше, — я сковтнув слину. Чомусь в голову прийшло цікаве запитання: як швидко пʼяніють письменниці? Точніше, одна конкретна письменниця… — Що ти пʼєш з алкоголю? 

 — Мені подобаються не дуже міцні напої, — сказала вона, ніби прочитавши мої думки.  — Бо інакше можу геть захмеліти…Одного разу в студентські роки ми святкували день народження однієї подруги, і нічого не було крім горілки, я мусила трохи випити… А потім всі казали, що я танцювала на столі, а я нічого не пам’ятаю… З того часу більше не експериментую! 

— Ого, прямо на столі? Заздрю хлопцям, які це бачили, — я усміхнувся. 

— Я сподіваюся, вони мене надурили, і нічого такого не було, — Гаїна всміхнулася. — А насправді я тихо мирно відключилася…

— Кажуть, в тихому омуті черті водяться, — підначив її я. — Добре, давай я принесу вино, вино ж ти пʼєш?

 — Так, вино я п’ю, — сказала вона.  — Дякую…

***

Я дістав дуже дорогу пляшку, мені чомусь хотілось, щоб Гаїні все зараз сподобалось. Не знаю, чому, але мені було це дуже важливо. 

Але ж наразі ми тільки співмешканці, нічого більшого, так? 

І все ж, коли я згадував вигини її тіла в ванній… Все ж, вона дуже красива і жіночна. І навіть те, що вона писала книги, зараз мене не відштовхувало. 

Також я дістав з холодильника нарізку сиру та хамону, добре, що я завжди купував все нарізане. Тож приготування пройшли буквально за пару хвилин і я приніс до вітальні закуски одразу з пляшкою і келихами. І вже на кавовому столику почав наливати вино.

— Сподіваюсь, тобі сподобається це вино. Це моє улюблене. 

 — Як воно називається? — з цікавістю запитала Гаїна. — Може, використаю у своєму романі…