11. Гаїна. "А у вас є дівчина"?

Я почувалася дуже гордою, що мені вдалося знайти вихід із ситуації. Коли Тетяна назвала мене Олексієвою помічницею, я чекала, що він заперечить, але він змовчав, тож і я не стала нічого виправляти. Ми попрощалися і рушили до машини. 

Вже коли сиділи всередині. Олексій сказав: 

— Ну, ми були на межі провалу. Але ти молодець. Як придумала з тим оверлеєм. Ми, авжеж, влетимо трохи в копієчку, але краще так, ніж зовсім з нуля обкладинки. 

 — У вас дуже цікава робота, але й нервова ж вона, — кивнула я.  — І з усіма авторами стільки проблем, чи є й такі, які на все погоджуються і права не качають?

— Ну, ті, що менш популярні, часто тихенько сидять, — відповів Олексій. — Права качають в основному топові. А таких у нас всього парочка на все видавництво.

 — То вже легше, — я усміхнулась.  — Спробувала уявити себе топовим автором, але щось не дуже уявляється. Мабуть, це не для мене…

— Ну, треба принайнмі спробувати, пев0но. Все ж, мене так роздратував той твій колишній, що ніби письмо це взагалі щось таке, що ніяк не приносить доходу. Це неправда. Просто треба багато працювати. 

— Він завжди казав, що це не робота, а просто хобі. А робота має бути серйозною, типу якщо я закінчила педагогічний, то маю працювати вчителем. Але якби я працювала в школі, в мене не лишалося б часу на письмо. Це дуже трудоємка робота, і я вирішила, що не готова відмовлятися від своєї мрії… — замислено сказала я. 

— Вчителі взагалі мало заробляють. Може, автори, навіть середні, мають більше, — відповів він замислено. 

 — От я так і казала Марку, а він говорить, що справа не в грошах, гроші у нього є. Справа в принципі — що ніхто не повинен сидіти склавши руки. Це типу письменник сидить склавши руки, — роз’яснила я. — Та письменник працює побільше якогось офісного працівника! Бо в того робочий день з восьмої ранку до п’ятої вечора, а в письменника він взагалі ненормований! 

— І як ти зійшлась з ним? Ну, з Марком? — раптом запитав Олексій. — Просто у вас щось я не бачу взагалі нічого спільного… Тому цікаво.

 — Познайомились на вечірці у друзів… Якийсь час зустрічалися, він виглядав дуже романтичним… А потім запропонував мені переїхати до нього, щоб я не витрачала гроші на оренду квартири… Тоді і почалося — він ніби постійно давав мені зрозуміти, що якби не він, я б пропала, що я дурненька, невдаха і він мене утримує, поки я займаюся казна-чим… Я довго старалася підлаштуватися під нього, догоджувала у всьому, а потім одного дня зрозуміла, що проблема не в мені, а в тому, що у нас різні уявлення про життя. Ми ніби на різних хвилях. От я й вирішила з’їхати від нього і жити сама. І мені так більше подобається! А йому, певно, не хочеться жити у брудній квартирі без триденних прийомів їжі, от він і згадав про мене. Але хай краще служницю найме, чи знайде якусь іншу дівчину, яка б на нього безкоштовно трудилася, за його красиві очі…

Промовляючи цей довгий монолог, я все ж подумала, що не хотіла б, щоб Марк знайшов іншу. Адже, моєю мрією було те, що він прийде до мене з вибаченнями і скаже, що був неправий, зрозумів свою помилку і тепер не буде перешкоджати здійсненню моїх мрій. Тоді я б повернулася до нього, і все у нас було б добре…

— Зрозуміло, — Олексій кивнув, дивлячись на мене якось замислено. Невже помітив, що я подумки таки сумувала за Марком і хотіла, щоб він мене визнав і покликав назад?

— А у вас є дівчина? — ляпнула я і тут же подумки вилаяла себе за свою безтактність. Ні, я знала, що його дружина померла, але він був ще молодий, привабливий і при грошах, певно, жінки цікавились ним…