7. Гаїна. Дзвінок колишнього

Почувши прохання малого, я кивнула:

 — Без проблем, можу написати. Олексію, ви тільки скажіть, на чому зробити акцент. Бо я не дуже добре обізнана у вашій професійній діяльності…

— Ви не пишіть за нього, це він має писати, — сказав Олексій. — Можете задавати мені питання, я відповім. Не знаю, на чому там має бути акцент. Щоб видавництво працювало, треба видавати комерційний продукт. 

 — А що таке “комерційний продукт”? — тут же поцікавився Микита. 

 — Це такі товари, які люди будуть купувати, — сказала я. — От ти які книги любиш?

 — Ніяких не люблю, — буркнув Микита. 

 — То, може, тобі просто не траплялося щось по-справжньому цікаве?

Я замислилась,  хотіла навести приклад якоїсь цікавої дитячої книги і не знала, що сказати. В мене самої не було ні дітей, ні племінників, а ті книги, які я читала в дитинстві, зараз уже, певно, були не актуальні…

— Діти зараз читають тільки мангу, — знизав плечима Олексій. 

— Мангу я люблю, — кивнув малий. — А манхву ще більше.

 — Ага, значить манга і манхва це комерційний продукт, — зраділа я підказці Олексія. Правда, в чому різниця між цими двома термінами, я й гадки не мала, треба буде хоч погуглити, якщо я збираюся бути нянею Микити, то треба знати все про його інтереси. — Що ще зараз добре купують? Фентезі?

— Фентезі з цензом, ну, для дорослих, — пояснив Олексій для малого. — Хоча мене вони бісять. Особливо ті, про драконів. В Тіктоці ще часто під час оглядів додають кількість таких сцен. Ніби це найважливіше в книзі, — він закотив очі.

 — Ви вже це казали, — пирхнула я. Мене насмішило, що його обурюють згадки "гарячих” сцен у книгах. Може, і в особистому житті він такий же консерватор? Схоже на те…

 — Найважливіше в книзі — це картинки, — серйозно зауважив Микита. 

 — А для мене найважливіше — це емоції, — сказала я. — Якщо книга викликає сум, чи переживання за героя, чи навпаки радість, коли ти плачеш, або смієшся, читаючи — то ця книга хороша. А якщо просто стараєшся швидко перегортати сторінки, щоб дізнатися, чим усе закінчилось, вона не буде такою популярною… 

— Найважливіше в книзі — обговорюваність, — не погодився Олексій. — Якщо її обговорюють, то її купують. 

 — Отже, я напишу, що мій тато видавець, він друкує книги, — почав перечисляти факти Микита. — І обговорює їх на Тіктоці. І що треба рахувати сцени… які? З драконами? 

— Я не обговорюю нічого на Тіктоці! І не треба про сцени з драконами! — обурився Олексій. — Мене твоя вчителька вбʼє! 

 — А я б подивилася на вас на Тіктоці, — усміхнулась я. — Може, варто завести акаунт? А якщо серйозно, Микито, напиши, що тато шукає авторів, тоді вони дають йому тексти своїх творів, над ними працює редактор, кортектор, тоді книгу верстають і роблять картинки, вони називаються ілюстрації. А потім уже вона вирушає до друкарні, після чого у книгарнях та на сайтах їх купують читачі. А блогери на Тіктоці або в інших соцмережах розполвідають про книги і радять, що прочитати. Я правильно резюмувала? Нічого не пропустила? — я поглянула на Олексія. 

— Так, більш-менш, — він кивнув. — Правда, я той Тікток взагалі не розумію. Але він дійсно приносить гроші. Треба купувати права на книги, які популярні там, і тоді точно в плюсі будеш. 

Микита почав швидко записувати те, що я йому сказала, а я вже збиралася прибрати зі столу, бо часу до того, як вони поїдуть, лишилося небагато, аж раптом мій телефон задзвонив. 

Я дістала його і побачила на екрані слово “коханий”. Я й досі не заблокувала Марка, якось закрутилася і забула про нього, а він теж не нагадував про себе. . З дня мого від’їзду від нього не було ні слуху ні духу, а тут раптом цей дзвінок… Він мене дещо напружив, але я все ж відповіла. 

 — Слухаю, — сказала “офіційним” тоном…