6. Гаїна. Розмови за сніданком

Оце так сюрприз, він дозволив мені залишитися! Я відчувала прилив ентузіазму. Хотілося довести, що я найкраща у світі няня, і що Олексій не пошкодує, залишивши мене у своєму будинку. 

 — Зараз я нагодую вас сніданком, — сказала я. — Що ви з Микитою зазвичай готуєте на сніданок?

— Ну, тато варить яйця. Інколи вони тріскаються, якщо він про них забуде, — відповідає малий за Олексія.

— Так нечасто буває.

— Ну так, це краще, ніж коли ти їх смажиш, — погодився малий. — Тоді вони стають чорні.

— Микито, — Олексій насупився. — Просто у мене багато роботи і всі весь час дзвонять!

 — А ти що більше любиш, Микито? — я поглянула на нього. — Що тобі готує мама?

Я думала, що Олексій розлучений з дружиною, і син живе то там, то там, тому й запитала, особливо не замислюючись. 

Малий одразу змінився в обличчі, усмішка зникла. 

— Моя мама померла, — відповів він неголосно. 

— Ой, вибач, будь ласка, — мені стало так незручно.  — Я просто подумала… Зараз посмажу омлет з шинкою і помідорами, це моя фірмова страва. Любите таке?

— Так, дякуємо, — Олексій кивнув, але він теж зараз виглядав якимось сумнішим, ніж до цього.

 — Я, звісно, не претендую на звання великого кулінара,  а от мама у мене дуже смачно готує, — стала розповідати я, збиваючи яйця з молоком. — Я для своєї книги списала з неї маму головної героїні. Героїня мріє відкрити власний ресторан, але мусить працювати офіціанткою. І тут до ресторану приходить мільярдер… Вгадайте, що було далі? 

— Чому всі жінки так фанатіють від мільярдерів? — Олексій якось скептично поглянув на мене. 

 — Можливо тому, що гроші вирішують усі проблеми? — замислилась я. — Ну, майже всі… — додала, подумавши, що, на жаль, воскресити того, хто помер, неможливо навіть за всі скарби світу…

— Тому я і не вірю в ці казки про кохання з багатіями. Це не кохання, а просто вирішення проблем героїні через гроші героя, — Олексій відпив кави. 

— Ну, читачки таке люблять, — я вилила омлет на сковорідку і накривши кришкою, поставила на плиту. — Ми пишемо про те, що хоче прочитати цільова аудиторія. Якби я написала про сантехніка Васю, мабуть, їм було б нецікаво…

— Меркантильні ці читачки, — сказав Олексій. — Ну, добре, що я книги не пишу. Мені б не хотілось писати таке мило.

 — А що ви любите читати? — запитала я, викладаючи на тарілки омлет і ставлячи одну тарілку перед Олексієм, другу перед Микитою, а третю взяла собі.  — Високу полицю?

— Надаю перевагу творам без яскравих любовних ліній, — він знизав плечима. — Пишаюсь, коли ми викупаємо права на якусь сучасну класику, або переможців премій. Книги суспільного надбання я теж залюбки видаю. 

 — І що, ви нормально цим заробляєте? — я недовірливо похитала головою.

— Це головна проблема видавця, — він ледь насупився. — Шукати цей довбаний баланс між популярним і гідним друку так, щоб бути в прибутку.

 — Я можу вам розповісти, що принесе прибуток, — я стала загинати пальці. — Дарк-романи, ромкоми, роментезі… Ну можна ще якісь детективи, трилери, їх чоловіки люблять. А класику ніхто зараз не читає! 

 — Тату, а нам у школі сказали, що потрібно розповісти про професії своїх батьків, — раптом згадав Микита.  — А я забув… Може, мені Гаїна допоможе щось швиденько написати?