5. Олексій. "Залишайтесь тут"

— Що за іноземне прізвисько? — я ледь насупився. — От завжди не розумів, чому українці відчувають цю меншовартість і постійно пишуть під псевдозакордонними іменами? 

 — Ви б читали книги про багатих і знаменитих, авторка яких Гаїна Ковальчук? — запитала вона зітхнувши. — Аби батьки дали мені звучне ім’я і прізвище, я б ніколи не брала псевдонім…

— Зато Гаїн я ще в житті не зустрічав. От Ань, Марій та інших повно, а Гаїну в житті вперше бачу. Як на мене, такі імена навпаки запамʼятовуються краще, — не погодився я. 

 — Ви так думаєте? — Гаїна закліпала очима. — Ну, можна спробувати подати наступний роман у видавництва під справжнім іменем. Раптом вони будуть більш схильні підтримати українську авторку? Хоча, мені здається, книги іноземних письменників усі видавці опублікують більш охоче, ніж наших співвітчизників….

— Кажу як видавець. Якщо мені українською пришлють текст, а імʼя буде закордонне… При чому буде пошта українська, я подумаю, що автор вважає Україну меншовартісною і пошлю його куди-подалі. Мені не хочеться видавати копії якихось іноземців. 

 — Ви видавець? — її очі округлилися від здивування. — Справжній? 

— Ні блін, штучний, — я закотив очі. — А які ще бувають, окрім "справжніх"? 

 — Ну, є такі, в яких тільки друкарня, і вони надають різні поліграфічні послуги на замовлення… Але самі книги не видають…

— Краще, коли є друкарня, а не просто назва "видавництво", от саме останніх наразі найбільше. Але у мене є і друкарня, і офіс з редакцією та іншим, — відповів я. — Редактори, коректори, ілюстратори, відділ маркетингу, брендові книгарні… На мене працює немало людей. 

 — Круто, — вона зітхнула. — Сподіваюся, ви не думаєте, що я спеціально пробралась до вас у дім, аби нав’язати вам свою книгу? Я гадки не мала, хто ви такий… Дмитро сказав, що ви поїхали на три місяці працювати за кордоном, а хтось має доглядати за будинком, от я й погодилась… Ну, заплатила йому за три місяці…

— Вже над цим розмірковую, — я кивнув. — Бо такий збіг дуже підозрілий. 

 — Але ви можете в Дмитра спитати! Він же ваш друг? — з надією запитала Гаїна. Певно сподівалася, що я допоможу повернути їй гроші,  заплачені  шахраю за три місяці оренди мого ж будинку…

— Я взагалі не в курсі, хто такий Дмитро. Мого прораба звуть Віктор, — відповів я. — Але підозріло, що вам дали ключ від мого дому. Окрім Віктора ключа ні у кого не було. Підозрюю, що вас просто намахали на гроші. 

 — Зі мною вічно відбуваються такі халепи, — сказала вона. — Марк постійно говорив, що я занадто довіряю людям… Я ж мала якийсь договір у цього Дмитра вимагати… А повірила на слово…

— Марк — це той колишній? — уточнив я. 

 — Ага, — Гаїна кивнула. Вигляд у неї був нещасний, але впертий. — Не хочу до нього повертатися! Ночуватиму на вокзалі, а там щось придумаю!

Я важко зітхнув. Авжеж, я не міг дозволити молодій красивій дівчині ночувати на вокзалі. А що як з нею там щось трапиться? Я тоді точно буду почуватись винним, ні, це нікуди не годиться. 

— Добре. Залишайтесь тут. На перший час. Скільки вам треба часу, щоб завершити ту книгу? 

 — За три місяці я мала якраз її дописати, — сказала вона і поглянула на мене з недовірою. — Ви справді сказали: “Залишайтесь тут?” Мені не почулося? 

— Будете приглядати за тим, щоб мій син робив уроки. Його оцінки мають покращитись, — я уважно поглянув на неї. 

 — Це я залюбки, — радісно кивнула вона. — У мене диплом вчителя початкових класів!  Так що за успішність сина можете не хвилюватися…

Я також кивнув. Навіть не підозрював, до чого доведе ця дивна угода…