4. Олексій. "Хіба це література?"

Тепер мені це здалося підозрілим. Чому? Та тому що я видавець, а у мене в будинку поселилась авторка. Це був дуже дивний "збіг".

— "Сучасна проза" це взагалі як? Це не жанр. Так будь-яку книгу можна обізвати, — відповів я. 

— Ну, я пишу психологічні романи, про стосунки, — вона ледь почервоніла. — З елементами еротики…

Ну, тепер все стало на свої місця. Вона пише порнушку, що ще. Я одразу насупився. Мене найбільше бісило в роботі видавця саме те, що в основному читачі купують кляту порнушку.

Про це не прийнято казати, це не прийнято піарити, але факт залишається фактом: жінки хочуть читати про довбаний секс. Ну якщо вам так хочеться сексу, не легше просто подивитись відповідні відео? Література створена не для цього!

— Ясно, — я підтис губи. — Ну, чого ще очікувати від молодої дівчини. 

В принципі, жінки дійсно, на мою думку, не особливо спроможні на щось серйозн, я завжди так вважав.

— А ви що, теж із тих чоловіків, які не вважають романи про кохання літературою? — запитала вона, ледь піднявши брови. 

— А хіба це література? Пишуть описи з порнхабу, та і все. Можна сказати, стенографічне письмо, — сказав я замислено, ледь усміхнувшись. 

 — Я не дивлюся порнхаб, то, певно, ви таким цікавитесь, раз маєте уявлення про описи звідти!  — майже вигукнула вона. — У моїх творах описуються почуття героїв! 

— В еротиці всіх не почуття цікавлять, — я знизав плечима. — Букток повний оглядів таких книг. Перший слайд на тих оглядах зазвичай містить кількість потрах…хм, кількість разів, як герої займаються сексом, на том, — я уважно поглянув на неї, продовжуючи невимушено усміхатись. 

— Бачу, ви добре розбираєтесь у темі, — пирхнула Гаїна. — Але, може, все ж, не варто говорити про це все при дитині? 

— Я вже не дитина, — насупився малий. 

— Поки тобі немає вісімнадцяти — дитина, — не погодився я. Я і дійсно практично забув, що син був тут. Все через цю дівчину… 

А що як її хтось до мене підіслав? Або вона сама мене вичислила, щоб опублікуватись у мене в видавництві? 

— Сину, іди до себе, розбери речі. Я маю поговорити з Гаїною. 

 — Але тоді дозволиш мені пограти в приставку  не до десятої, а до одинадцятої, — висунув Микита зустрічну умову.  — Тоді я піду, і ви говоріть про порнхаб скільки заманеться!

— Іди вже, — буркнув я.

Малий усміхнувся і нарешті пішов і ми з Гаїною залишились вдвох. 

— Вони в цьому віці все одно вже все знають, — одразу сказав я. — Не треба було мене повчати при синові.

 — А вам не треба було знецінювати мою творчість, — насупилася вона.  — Я хотіла приготувати вам сніданок, залагодити ці всі проблеми… Але, схоже, мені краще піти. Зараз зберу речі і звільню вашу кімнату…

— І куди ви підете? — я зітхнув. — Я ж так зрозумів, йти нікуди, хлопець прогнав і все таке? 

 — Я сама  від нього пішла, — буркнула вона. На її очі знову навернулися сльози. Ще, чого доброго, у стані афекту наробить якихось дурниць…

— І чому пішли? — я не наймався її психотерапевтом, але стало цікаво. 

 — Бо він сказав, що я маю знайти нормальну роботу. А він більше не хоче терпіти мої “писульки”... Ну нічого, коли я стану знаменитою, він увійде в історію як той, хто не цінував мою творчість… Всі забудуть, чим він займався в житті і будуть пам’ятати лише як того, хто не розумів Емілію Старк…