Коли Марк побачив, що я збираю речі, він скептично запитав:
— І куди ти підеш? У тебе навіть немає стабільної роботи, щоб платити за оренду! Утриманкою до когось?
— А хоча б і утриманкою, я думаю, тебе вже не повинно це хвилювати, — відповіла я, насупившись.
— Ти могла мати все, просто все, аби тільки робила те, що тобі кажуть, — він також насупився. — Замість займатись цими писульками, пішла б за спеціальністю, працювала б на нормальній фірмі, хоч не соромно було б вийти з тобою в люди. Ти взагалі не цінувала те, що я тобі давав.
Отже, йому завжди було соромно за мене, за мою професію. Хоча коли ми тільки познайомились, Марк всім з гордістю говорив, що його дівчина письменниця. Але потім його радість змінилася презирством. Бо я писала любовні романи, та ще й не під своїм іменем, а під псевдонімом. Бо “Гаїна Ковальчук” виглядало якось не стильно, навряд чи у Буктоці стали б читати таку авторку. Тому я взяла звучне іноземне псевдо Емілія Старк. І перша моя книга дуже сподобалась бета-читачам, але видавці сприйняли її не так схвально, і скрізь я отримувала відмови. Звичайно, можна було видати її за свій кошт і потім продавати, але, по-перше, в мене не було багато грошей, а Марк відмовився фінансувати цей проект. А по-друге, я все ж сподівалася, що мене оцінять видавці, і тому сіла писати другу книгу.
І саме в цей час наші стосунки з Марком значно погіршились. Кожен день починався з його вимог знайти нормальну роботу, а закінчувався тим, що я допізна сиділа на кухні з ноутбуком, аби дочекатися, поки він засне, і аж тоді й самій лягти спати. Тому я й вирішила з’їхати від нього, адже так було б краще нам обом. Ми весь час сварилися, хоча ще навіть не були одружені.
Я стала шукати в інтернеті оголошення про оренду житла, а також розмістила своє оголошення, в якому написала, що молода порядна жінка шукає недорогу, але в хорошому стані квартиру, дітей і тварин немає, і все таке. І от кілька днів тому мені зателефонував якийсь чоловік і сказав, що в нього є гарний варіант для мене. Його друг поїхав у тривале відрядження за кордон, і в цей час потрібно, щоб в його будинку хтось жив, стежив за порядком, годував рибок. І орендну плату він назвав цілком прийнятну для мене, правда я мала заплатити гроші відразу за три місяці.
— Щоб бути впевненим, що ви не з’їдете раніше, і мені не доведеться шукати якогось нового квартиранта, — сказав мій співрозмовник.
Я погодилася, і поїхала дивитись будинок. Коли їхала туди, думала, що може це якийсь звичайний дім, не дуже великий, але з власним подвір’ям, садком, можна буде писати на свіжому повітрі… Це було дуже заманливо.
Але коли таксі привезло мене за вказаною адресою, я була вражена, бо будинок виглядав прямо-таки розкішним. Біля нього навіть був басейн.
Чоловік, який мені телефонував, уже був там. Він відрекомендувався Дмитром і влаштував мені екскурсію по маєтку ( бо саме це слово напрошувалося у мене при погляді на це житло, “будинок” звучало надто скромно).
— Ось тільки у ці кімнати не заходьте, це спальні господаря і його сина, але ви можете жити в гостьовій, — сказав Дмитро.
Гостьова була шикарною, як номер у гОтелі. Навіть мала власну ванну.
— Це якось надто дешево, — пробурмотіла я. — Я думала, що буде маленький будинок на кілька кімнат… Ви точно не піднімете потім плату?
— Ну ви ж не просто будете жити, а ще прибирати, доглядати за всім, — відповів Дмитро. — То це входить у вартість вашого проживання…
Я дістала з сумочки гроші і віддала йому, а він дав мені ключі від будинку.
І от зараз я з’їжджала від Марка, і його слова про те, що я не цінувала того, що він мені давав, вивели мене з себе.
— А що ти мені давав? — запитала я сердито. — Це я була в тебе безкоштовною куховаркою, прибиральницею і секс-робітницею в одній особі! Та ще й вислуховувала твоє постійне бурчання, отже ще й психологом на півставки…
— Ага, куховаркою, прибиральницею, у нас є прибиральниця! І їли ми майже весь час в ресторанах! — не погодився він. — Невдячна ти!
— А тепер я буду жити в розкішному будинку сама, і робити те, що хочу! — засміялась я. — Ніхто не буде мною командувати і забороняти мені писати!
— Звідки в тебе гроші на розкішний будинок, щоб жити там самій? — він скептично вигнув брову.
— Знайшла! І тепер ніхто не заважатиме мені йти до своєї мети, колись я стану всесвітньо відомою письменницею, а ти так і залишишся власником фірми, яких багато і всі однакові!
З цими словами, не чекаючи, що він мені відповість, я зачинила двері перед його носом і пішла до ліфта, тягнучи за собою валізу…
***
На новому місці мені дуже сподобалось. Я прямо кайфувала від цього будинку і сподівалася, що господарі затримаються у своєму відрядження довше, ніж на три місяці. Втім, навіть якщо вони повернуться, як планували, за цей час я встигну написати свій шедевр, його візьмуть до друку і тоді я зможу жити таким же життям, як зараз, може, навіть власний будинок куплю…
Той ранок почався, як завжди. Я прокинулась, підійшла до вікна, відчинила його і визирнула в сад. Свіже травневе повітря наповнило мої легені, цвірінькання птахів підняло настрій. Я вирішила, що зараз прийму ванну, а потім поснідаю і сяду за роботу. Писала я в альтанці на свіжому повітрі, і це було дуже приємно.
#671 в Любовні романи
#141 в Короткий любовний роман
#200 в Жіночий роман
протистояння характерів, від неприязні до кохання, батько-одинак
Відредаговано: 13.05.2026