Розділ 13.1.

Емілія

– Ти ж знаєш, що я позбувся мами Данилка?

Я завмерла з розкритим ротом. Слова застрягли в горлі, а думки бурхливим потоком мчали в голові.
Що? Що він сказав?

Моє серце, здається, пропустило вже кілька ударів. Просто перестало битися. Лише цокання годинника на стіні. Ніби секундна стрілка відраховувала й мій відведений час.

Це в нього такий фетиш? Шукати сину мам і з маніакальним потягом позбуватися їх? Усе може бути. У багатих – свої причуди.

– Тобто позбувся? – я намагалася спитати якомога спокійніше, щоб він не помітив, наскільки я налякана, як тремтіли мої руки.

З удавано впевненим виглядом потягнулася за серветкою й промокнула губи. Підвела погляд на Деміана.
Суцільна незворушність. Але якби він тільки знав, що творилося в мені в той момент...

– А хіба не так про мене говорять? – промовив Деміан із гіркотою в голосі. Відштовхнув від себе контейнер із холодцем, і той розлетівся по столі. – Що я вбив свою дружину, бо дізнався про її зради? Хіба не це обговорюють усі – від покоївки до моїх родичів? Хіба не так думаєш і ти?

Я розгублено кліпнула, наче він щойно справді зізнався у вбивстві. І не помітила, як мимоволі відсунула стілець назад.
Що мені тепер робити? Бігти? Кричати?
Я справді не розуміла, про що він говорить, бо страх повністю затуманив мій розум.

– А це… правда? – мій голос зрадницьки захрип. – Ти… справді…?

– Ні, – просто сказав він і зітхнув так, ніби з нього щойно зняли шкіру. – Але ти ж подумала про це. Як і всі.

Я мовчала. Бо справді подумала.

– Після пологів… Лікар сказав, що вона, скоріш за все, вийшла вночі. Без речей. Камери її не зафіксували. У реєстрах не було жодного запису про виписку. Її більше ніхто не бачив.

Я сиділа нерухомо. А він продовжував – тихо, майже відсторонено:

– Її шукали. Поліція, приватні детективи. Але… ні тіла, ні жодного сліду. І всі почали шепотіти: а що, як вона не виходила? А що, як я її вбив? Помстився за незліченні зради?

Він скривився. Уперше я побачила в його очах не холод, не контроль, а… біль. Щирий, сирий, той, що кровоточив ізсередини.

– Я залишився сам із Данилком. Без коханої дружини. Без мами мого сина. І ніхто не питав, як мені. Усім було цікаво тільки одне: «Чи не я це зробив». А мені навіть не було чим виправдовуватись. Бо сам нічого не розумів.