31 Руслан

От що мені її до батареї кайданками тепер пристебнути? Я просто не знаю, що з Ритою робити. Привіз додому, а залишати саму боюсь. 

Так і сидимо в машині. Мені страшно, що якщо піду на роботу, то знову її не знайду вдома. Дурне. Юне. Вперте. Тепер і їй няньку, як ЛІні, шукати треба? 

Рішення приходить несподівано. Так і не зайшовши додому, я знову заводжу двигун. 

— Куди ми їдемо? — скидає брови дівчина. 

— Побачиш. 

— Руслане, я не тікатиму. 

— Ти вже один раз так говорила. А в результаті я тебе ловлю спозарання по електричках! Невідомо, яка ще в твою голову прийде думка. 

— Я вже вибачилась і пояснила свої мотиви. 

— І з мотивами твоїми я теж розберусь, не сумнівайся! — грізно обіцяю я. 

Братик її вкрай охринів. Придумав же, шантажувати власну сестру. Така погань не має права ходити вільно по місту. Його мінімум на п'ять років закрити треба. От тільки біда — жодних доказів у мене зараз на руках немає, щоб почати розслідування. 

Паркуюсь біля будинку Слави і дзвоню у хвіртку. Віола виходить за п'ять хвилин. 

— А Славік вже на роботі, — каже вона мені. — Зірвався кудись…

— Ми до тебе, — я підштовхую Риту вперед. — Ліна в садочку, Риті нудно. От привіз тобі її під нагляд. Щоб не сумувала. 

Рита червоніє. А Віола радісно посміхається. 

— Я якраз планувала сьогодні шпалери в дитячій кімнаті знімати, хоч обновити до народження донечки. Допоможеш мені? — дивиться на Риту з надією.

— Так ви вагітна? — дивується Рита. 

— А і не видно ще, — Віола сміється. 

— Звісно я допоможу! — киває Рита. — Тобі зараз не можна напружуватись і працювати. 

Віола знову сміється. Їх історія з першою вагітністю і Славіком дуже цікава. Знала б Рита, що дівчина пройшла… Але цілком може бути сьогодні і дізнається, якщо Віола матиме настрій розповісти. 

Залишивши дівчат займатися ремонтом я трохи заспокоююсь. Від ВІоли як Рита втече, я про це миттю дізнаюсь. 

А сам їду за вже відомою адресою до Максима. Хай я його не можу арештувати, так хоч наваляю. 

***

Двері довго не відчиняються. Так, що у мене з'являється сильне бажання вибити їх нафіг. При чому це б не склало мені труднощів, на вигляд вони і так ледве на петлях тримаються. 

Але нарешті заспаний Макс відчиняє. 

Розмову починаю зі стусана, вштовхуючи негідника до квартири. 

— Ще раз в бік Ритки дихнеш, як тебе десь прикопаю! — кажу я йому, відвішуючи ляща. Не смертельно, але дуже образливо.

— А ви б руки не розпускали, пан прокурор, — Макс шкіриться. — І на вас управа може знайтися. 

— Швидше тебе прикриють, ніж у мене неприємності будуть, — кажу, хапаючи його за шкірки. І добряче струшую. 

Брат у Рити не вдався богатирем. На голову нижчий мене, худий, того й дивись розсиплеться, якщо силу не розрахувати. 

— Торгівля людьми, шантаж, погрози прокурору, — перелічую я статті. — Глянь скільки всього набереться. На ціле довічне. 

— Та зрозумів я, — він викручується. Відступає на крок, чухає рідку щетину на щоках. — Не чіпатиму я нашу принцесу. Та і не зі зла я. Просто самі бачити, як ми живемо, — він обводить рукою квартиру. — Ритці пощастило, а мені теж знаєте не легко. Думав, сестра допоможе хоч трохи… 

— На роботу влаштуватись не пробував? — питаю, не в змозі стримати зневагу. 

— Не всім же повезло мати гроші на юридично вчитися, — зиркає з-під лоба. — А у вантажника зарплата не жирна…

Його спроби мене розчулити розбиваються вщент. 

— Сподіваюсь, ми більше не побачимось, і Риту тривожити не смій, — кажу я. — Бо наступна наша зустріч не буде такою ввічливою. 

— Як скажеш, начальник, — він киває. 

Я йому не вірю. Але бити більше сенсу не бачу. А розмовляти й поготів нам немає про що. Тому виходжу з квартири. Дуже жалкую, що кинув палити. Після такої зустріч рука сама тягнеться в кишеню в пошуках цигарок. Але осмикую себе. Справ ще ціла купа. Я і так ранок вбив не зрозуміло на що. Дивлюсь на годинник. Судове засідання через годину, треба ще встигнути справу забрати з кабінету. От же дідько. 

Максима я миттю викидаю з голови, навіть не уявляючи, скільки ще неприємностей він нам принесе…