27 Руслан

Риту зустрічаю біля ванної кімнати. Вона виглядає якось засмученою. Що було в тому бісовому телефоні, що вона так поводиться? Треба було не гратися в благородного, а просто подивитися його спочатку. А потім вже повертати дівчині.

— Все гаразд? — питаю я. 

— Так, все добре, — вона уникає дивитися на мене. Я бачу в її погляді новий сум і тривогу. 

І мені хочеться гори перевернути, щоб тільки Рита знову усміхалась. Чорт! Дуже погане відчуття. Бо я не розумію, що саме я маю зробити. Але в грудях прямо крутить і нудить від того, що не роблю нічого. 

— Як тобі моя тітка? — питаю перше ліпше. 

— Чудова людина, — Рита коротко посміхається. — Але знаєш… Я почуваюсь самозванкою, яка зайняла не своє місце…

— То ти через це засмутилась? — перехоплю її руку і притягую до себе. 

Не можу противитись власному бажанню відчувати її усім тілом. Рита спочатку дуже напружується, але потім нарешті розслабляється. І дозволяє мені обіймати себе. 

— Рито, ти не займаєш ні чиє місце. Ти на своєму, — кажу, цілуючи її волосся. 

— І яке воно у мене? 

— Ходімо чаю вип'ємо? Чи чогось міцнішого? — я веду її на кухню. 

— Я не п’ю міцного, — вона хитає головою. 

Дивуюсь її чистоті. Зазвичай, жінки яких я знав, не відмовляються від келиха вина. Але Рита це виключення з усіх правил. І тому я хочу її все сильніше. Вона має бути моєю. 

Всі ті сумніви, які я прокручував в голові напередодні, зараз знову вивітрюються. Я як маленький хлопчик радію просто тому, що можу тримати її за руку. 

— Можна я тебе поцілую? — питаю.

Хоча міг і просто зробити це. Опиратись цьому бажанню дуже важко. 

— Ні, — строго каже Рита. — Це ні до чого не приведе, — вона впирається своєю долонькою мені в груди. — Я ще й через це переживаю, Рус. Ти дорослий чоловік і я розумію, що тобі хочеться… А я не з тих, що самі на шию чіпляються… Розумієш? Я не вмію так… 

— Я не зроблю тобі погано, — перехоплюю її руку і цілую внутрішню сторону долоні. Вона здригається від дотику. І дивиться мені в очі. Так довірливо і водночас спокусливо. Погляд трохи розфокусовується, губки самі собою привідкриваються, ніби випрошують, щоб їх поцілували. 

— Ні, це неправильно, грати в сім’ю, — вона хитає головою.

— Рито, а якщо я і не збираюсь грати? — починаю цілувати її пальчики. — Якщо я хочу щось нове побудувати… Ризикнути? 

— Тоді… Тоді тобі треба спочатку одружитися на мені, — видає вона раптом. — Така ціна… 

Напевно умисно ставить таку умову, на яку я не погоджусь.

— А як же спочатку спробувати шматочок, перш ніж назначати ціну? — виривається у мене питання. Я всміхаюсь, помічаючи, як вона червоніє.

— Я не кексик, щоб мене пробувати, — відповідає. — Мене не так виховували.  

— Ще й який кексик, — кажу я. — Хочеться накинутись і з'їсти всю. 

— Обійдешся! — Рита нарешті всміхається. 

— Ну хоч один поцілуночок даси? — не здаюсь. 

Вона вагається. В цю мить чую як її телефон в кармані починає дзвонити. 

— Хто там в такий пізній час? — питаю стурбовано. Мені дійсно не подобається, те що відбувається. Рита щось від мене приховує.

— Не важливо, — вона через тканину натискає щось на телефоні, щоб вимкнути звук. І несподівано тягнеться до мене, зробивши губи трубочкою. — Тримай свій пробник…

Від такої несподіваної атаки я спочатку гублюсь, але потім з радістю приймаю подароване. Наші губи сплітаються в поцілунку, Рита кладе руки мені на плечі, і заплющує очі, відповідаючи на поцілунок. 

Тихенько стогне, коли я язиком торкаюсь її нижньої губи. По моєму тілу проноситься ураган. Як тримати себе в руках і не почати робити щось, що її злякає, якщо я на грані? Він одного поцілунку втрачаю голову. Від її смаку і цнотливої реакції на все, що відбувається. 

Рита відступає на крок. Її груди важко здіймаються, а губи припухли від поцілунку. Зазираю їй в очі. Ті сяють, мов тисячі ламп. 

— Все ж не погано, правда? — кажу хрипко. — А те що далі, тобі сподобається ще більше…

— Те що далі лише після шлюбу, так мене вчили, — повторює вона. 

— Я тебе почув, — кажу. — Так ти будеш чай? 

— З мелісою, — вона киває. — Треба заспокоїтись. 

— Все ж я тебе хвилюю, — чомусь посміхаюсь задоволено, мов хлопчак.