Мама для маленької донечки

9 "Тісний світ"

СЕРГІЙ

Виходжу з кабінету першим, залишивши її там. Якщо я правильно розумію, вона подруга Мар'яни, дружини мого підлеглого Сашка. Хм, який тісний світ...

Кутаюся в пальто від холодного вітру, згадуючи її майже голі ноги. Капронові колготки — це сильно. Особливо в такий вітер, коли хочеш сподобатися роботодавцю... Проте це лише моя думка, а що в неї в голові, мені все одно.

Іду до автівки з думкою, що варто зателефонувати Сашкові й окремо розпитати про цю Лану: хто вона і що. А до Паладька все одно навідаюся. Світ тісний, та переконатися, чи аж настільки, варто...

Дорогою до батьків, куди я завіз малу, яка ще о восьмій ранку опинилася в автосервісі, телефоную Паладьку. Сьогодні його гараж був зачинений. Домовляюся з ним про зустріч завтра о п'ятій вечора. Потім набираю маму, яка відповідає невдоволеним тоном і не одразу.

— Я вже на півдорозі, — повідомляю. — Збирай Аню.

— Нарешті. А то й з дому не вийти, — бурчить.

— І тобі дякую за допомогу, мамо... — говорю вже сам собі, попередньо роз'єднавши нас.

Завтра зроблю собі вихідний. На два дні. Підемо з донькою десь погуляти, а заодно нагадаю малій, що я поки ще її тато... який просто працює за трьох, у дідька. А вже в неділю зателефоную цій... Лані. Проситиму вийти.

Якби мала не втікала із садочка, я б ніякої няньки не шукав. Але якщо вже так складається, то, можливо, воно й на краще.

До батьківського паркану під'їжджаю впритул. Крізь прочинену хвіртку бачу Аню — махає мені рученятами. Весела, привітна дівчинка, готова кожну білявку впустити у своє серденько. Шкода, що її мама й досі доньку у своє не впустила.

— Тату! — Вона ледь не застрибує в салон автомобіля. Цілує мене, міцно обіймаючи за шию. Отже, догани від моїх батьків таки отримувала, мала хитрунка...

— Ну що? Додому? — запитую малого хвостика.

Вона киває. Перелазить на заднє сидіння і пристібується в кріслі сама. Щасливо махає на прощання бабусі, яка все ще стоїть на ґанку, кутаючись у пухову хустину підтиснувши губи. Вона так і не підходить до авто. Не цілує малу. Не махає у відповідь...

Не розумію батьків. Вони настільки хотіли онуку, що зараз ледь витримують її присутність. Відколи Аля пішла, вони зовсім не сприймають Аню.

— Тату, а Лана до нас сьогодні прийде?

— Гм? — повертаю голову до Анюти. Вона вирвала мене з роздумів. — Ні, донечко. Лана... прийде в понеділок.

— У понеділок? А сьогодні що у нас? — у голосі малечі відчуваються бісики.

Хм, хотів би я повернутися у своє дитинство, безтурботне і безжурне. Де усі проблеми за тебе вирішують дорослі...

— Сьогодні кінець п'ятниці. Завтра субота, а післязавтра — неділя. Потім буде понеділок, — навчаю її.

— М-м... — малеча невдоволено зітхає. — А ти казав, що вона узавтра прийде...

— Казав, сонечко. Але в Лани своя сім'я. — Можливо, й діти... Про це я тільки зараз подумав. — У житті не все відбувається так, як хочеться, Аню. Доводиться інколи й під життя підлаштовуватися, — зітхаю, згадуючи, як підлаштовувався.

— А чому так?

— Мабуть, тому, що людей багато і в кожного свої плани.

Час від часу зиркаю на неї в дзеркало заднього виду. Мені видно лише помпончик на її шапці, проте й цього достатньо, аби стежити, чи все гаразд і вона в кріслі. Мала багато розмовляє, і я вже звик відповідати, не відволікаючись від дороги. Її питання різні, про все на світі, та сьогодні розмови тільки про Лану, яка зрідка проскакує в її словах як «мама». Це по своєму дратує, і я навіть кілька разів роблю зауваження, що вона не її мама. Аня виправляється, але одразу ж забуває про це і знову я чую те саме "мама"...

Чорт, можливо, все ж не варто було брати її нянькою? Усе-таки мала прив'яжеться до неї. Але скільки тих няньок було... Що ця дівчина зараз — як спасіння Господнє.

Додому приїжджаємо після другої дня. Вона проситься ще трішки погуляти. Погоджуюся. Беру її за ручку, і ми разом бредемо тротуарами ЖК. Аня продовжує закидати мене питаннями, уже про маму, а я — відповідати на них. Не хочу, щоб вона думала, ніби матері у неї нема.

Проте думками мимоволі повертаюся до автосервісу, згадуючи розмову із Сашком, коли той пропонував мені послуги своєї дружини...

Усе-таки дивно життя будує зв'язки.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше