Розділ 12. У нове життя з головою, або ученому світ, а невченому тьма

Заснути мені все ж вдалося, але тільки під ранок, тому, коли до нас у спальню з'явився Кіріан, я не те що не могла піднятися, навіть відреагувати толком не зуміла.

- Тато, - цілком серйозно заявив мені Філіп, натякаючи на те, що до нас ломиться мій тимчасовий співмешканець.

- От і відчинив би сам, - спросоння пробурчала я, почувши, як на дверях клацнув замок.

- О! Ви вже встали? Ліно! Ну скільки можна спати? - "Взагалі-то я щойно заснула", - хотілося заперечити, але я вчасно прикрила рота, все ж називати причину свого безсоння мені зовсім не хотілося.

- Так-так, я зараз, - поворухнула рукою, показуючи, що я взагалі-то жива і вже майже прокинулася.

- Сніданок за десять хвилин, чекаю вас унизу. Потім ми відразу ж виїжджаємо, - поінформував мене Веалірійський і покинув нашу спальню.

А я відразу ж впала назад на подушку. Ще п'ять хвилинок полежу і буду вставати, чесне слово.

- Ліі-на! - Крихітці вдалося не тільки вимовити моє ім'я, а ще й відтворити інтонацію Кіріана. От і де справедливість? Він значить у нас тато, а я просто "Ліна". Хоча стоп!

- Що ти сказав? Повтори ще раз, - попросила, весело зіскакуючи з невеликого ліжка.

- Ліі-на, - радісно сповістив на всю кімнату Філіп.

- Моя ти радість! Розумничка мамина, - я підхопила малюка на руки, кружляючи кімнатою, а він завзято реготав, повторюючи моє ім'я.

- Ви не надто поспішали, - обурився шатен нашому запізненню, але зараз мені все було байдуже:

- Ми вивчили нове слово, - заявила, з перевагою поглядаючи на свого тимчасового співмешканця.

- І яке ж? - Моментально поцікавився той.

- Лі-іна! - серйозно повторив наш малюк, і я щасливо посміхнулася спершу йому, а потім і усміхненому Кіріану.

- Чудово! - Невже він дійсно щиро радий не тільки за нашого сина, а й за мене?

- "Нашого? Сина?", - я ошелешено застигла, смакуючи дурницю, що виникла у мене в голові. От же божевільна! Добре, що Кіріан не вміє читати думки, інакше б я від сорому згоріла.

- Щось сталося? - Блін, він занадто уважний, уявляю що там у мене на обличчі відобразилося.

- Ні, все гаразд. Йдемо снідати? - Я поспішно обійшла Веалірійського по дузі, намагаючись першою опинитися за вже накритим столом.

У дорогу ми вирушили відразу ж, щойно шатен розплатився з господарем таверни за проживання. Я уважно стежила за розмовою чоловіків, намагаючись оцінити вартість послуг у цьому світі. Як би зараз все легко не вирішувалося, але я мала думати про майбутнє, а це означає, що мені доведеться шукати для себе непогано оплачувану роботу.

Дві монети сріблом коштували оренда двох спалень, сніданок, вечеря і догляд за кіньми. Тобто беручи до уваги ці всі дрібниці, я маю заробляти щонайменше один золотий на місяць, а краще два, щоб вистачало і на одяг, і на школу для Філіпа. А це я ще не врахувала можливу купівлю будинку.

Дорогою ми зупинялися кілька разів, коли малюк особливо вередував, змушуючи не тільки брати його на руки, а ще й прогулюватися на природі. Часом мені здавалося, так він реагував на наші мовчазні переглядання з його "татусем".

- Тобі не здається, що Філіп помітно підріс? - Запитала я в Кіріана, коли ми вкотре опинилися на квітковій галявині, де крихітка вже робив свої перші спроби ходити.

Ех, шкода фотоапарата тут немає, так би хотілося закарбувати ці моменти.

- Не здається, а так воно і є. І росте він набагато швидше, ніж зазвичай драконячі діти, - поділився зі мною Веалірійський, а я з сумнівом подивилася на нього:

- Можна подумати, що ти такі нюанси запам'ятав, - зважаючи на те, що останні драконята з'являлися на Діанії понад тисячу років тому.

- Я читав особисті записи герцогині, та й з Марліаном консультувався, - зізнався мені шатен, на що я простягнула йому подарований його матір'ю щоденник:

 - Може тобі це допоможе, я все одно нічого тут не розумію, - ще один тонкий натяк на те, що мені було б непогано підучитися читанню і письму.

- Щойно повернемося додому, займемося твоєю освітою, - серйозно пообіцяв мені Кіріан. - А записи нехай краще залишаться у тебе.

- Спасибі, - подякувала чоловікові, ховаючи цінну сімейну реліквію Веалірійських у свою сумочку.

А варто було нам опинитися біля стін замку, як я розслаблено видихнула. Вдома. І коли я тільки встигла звикнути до цього місця? Адже саме тут я чомусь відчула себе у своїй тарілці. Шкода буде розлучатися не тільки з особняком, а й з його господарем, коли ми з Філіпом переїжджатимемо в новий дім.

Шатен підхопив на руки сонного малюка і вже звично поніс у нашу з ним спальню, я ж слідувала за драконом, мовчки тягнучи в руках свої пожитки. Де б я не опинилася, але сумку з речами всюди носила за собою. Адже це єдине, що залишилося зі мною зі старого життя.

А щойно я впала на ліжко, як одразу ж провалилася в неспокійний сон. У ньому я бігала палацом імператора, намагаючись відшукати вихід. От що значить невисловлені переживання, вони почали потихеньку прориватися в мої сновидіння. Благо з безодні тривожної дрімоти мене вирвав наполегливий поклик мого сина:

- Ліі-на! - О, тепер це буде крутіше за будь-який будильник.

Я підхопилася, підходячи до ліжечка, на якому вже сидів малюк:

- І хто тут у нас прокинувся так рано? - Взяла на руки обважнілого Філіпа, посміхаючись своєму дитинчаті. - Підемо татуся будити? - Не те щоб я була мстивою, але...

Обережно прокравшись сонним коридором, ми, немов шпигуни з фільму, рушили в бік кімнати Кіріана, а варто було мені відчинити в неї двері, як синок відразу ж набрав повні легені повітря, щоб старанно прокричати заготовлену заздалегідь промову. Ось тільки щойно я помітила бліде обличчя Веалірійського, його розкидане уві сні волосся і руку, що жорстко стискала край подушки, як раптом передумала.

- Та... - прикрила долонею рота малюкові, старанно несучи того зі спальні. Надто вже беззахисним виглядав дракон, нехай хоч трохи відпочине, а ми поки що погуляємо.