Розділ 9. Досліди та піддослідні кролики

- Доброго ранку, Ваша Імператорська Величність, - я привіталася першою, ретельно оглядаючи кімнату, в якій опинилася. Маленька, але досить-таки затишна.

Тут стояли величезний стіл і крісло, в якому й розмістився чоловік, два диванчики і журнальний столик. З боків невеликі шафки з книжками і ручними виробами. На стінах я помітила кілька картин із пейзажами, а на підлозі лежав пухнастий килим. Ось і все оздоблення. Ех, не кабінет, а мрія.

- Здрастуйте, Ліно, - поки я розглядала його помешкання, імператор уважно спостерігав за мною, і відповів мені лише тоді, коли мій погляд зосередився на ньому. - Проходьте, сідайте, - оскільки, як мені пояснили раніше, навпроти столу можна лише стояти, а ось якщо мені запропонують сісти, то це значить, що треба зайняти один із низеньких диванчиків.

Хороша новина була в тому, що мені запропонували, а не вказали місце мого розміщення. Як пояснила мені Мелінда, за етикетом, якщо вінценосна особа змушує візитера стояти або вказує на певне місце розташування, то це означає, що коронований не шанує свого гостя.

- Як дорога? Добре дісталися? - Кхе, це що ж світська бесіда? Я до такого не була готова, тому відповім як є:

- Дякую, все чудово. У Вас страшенно зручні карети! - Похвалила я диво діанійської техніки, а імператор здивовано витріщився на мене:

- Жахливі? Чи все ж таки зручні? - Перепитав чоловік, а я ледь не стукнула себе по лобі, адже Кіріан попереджав, що для місцевого населення такі взаємовиключні звороти не властиві.

- Дуже зручно, і не трясе, - уточнила про всяк випадок, на що вінценосний задоволено кивнув.

- Вам дуже личить ця сукня, - а далі пішов комплімент, до такого мене життя вочевидь не готувало, тож я несміливо усміхнулася, поправляючи нещасні оборки, які я в переживанні почала смикати.

- Спасибі, - уууу, як усе занедбано, а з голосом-то що? - У Вас теж дуже гарний піджак... камзол, - блін, могла б і промовчати.

- Дякую, - розсміявся імператор, змушуючи мене видихнути. Та що з цим чоловіком не так? Чому я його так боюся, але при цьому мені цілком комфортно в його компанії? - Може, чаю? - Ага, щоб я тут від щастя подавилася і померла смертю хоробрих:

- Спасибі, але я вже поснідала, - з учорашнього вечора і крихти в роті не було, але в мене навряд чи щось полізе в такій обстановці.

- Як хочете, а я, мабуть, не відмовлюся. Не встиг поснідати, - він встав, показуючи мені свій значний зріст, адже ж раніше я й не помітила, який імператор високий, і попрямував до прихованого за шафою столика.

Сам налив собі в чашку напій, підхопив тарілку з булочками, і все це розмістив прямо переді мною на журнальному столику, сам же сів навпроти, мовчки насолоджуючись ароматним напоєм.

Здається, у мене потекла слина. Але я стоїчно терпіла доти, доки чоловік не закінчив трапезу, відставляючи вбік чашку і блюдо з ласощами, після чого він звернувся до мене:

- А ви виявилися терплячішою, ніж я очікував, - це мене що, похвалили? Треба ж. - Я думав увірветеся ураганом, вимагаючи для себе особливих умов, - усміхнувся імператор.

- А що так можна було? - Вирвалося в мене перш, ніж я зрозуміла, що ніби не з тим жартую...

- Ахах, ви ще й кумедна до того ж, - ви питаєте, що це за калюжка в мене під диваном, то чай це, ага. Той, який я так і не випила. - Давайте перейдемо до справи, а то в мене, на жаль, дуже мало часу. Для початку хочу вам розповісти, що поки ми з вами розмовляли, Філіпа вже відправили до найкращих лікарів нашої академії. Сподіваюся, незабаром ми дізнаємося, чому ваше дитинча перевтілилося в людину так рано, але я думаю цьому є логічне пояснення. Можливо все через те, що його мама "людина", - а з такого боку я на проблему ще не дивилася, але це може цілком виявитися правдою.

- У мене ще одна невеличка проблема, - видала я несміливо, адже ще вчора це все обговорювалося між трійцею з "мозкового штурму" Кіріана.

- Так, я вже в курсі, Веалірійський мені повідомив. І я вважаю ваші вміння цікавими, - чудово, я як звірятко в зоопарку, за мною цікаво спостерігати.

- "А мені-то що робити?", - це питання тільки в більш коректній формі я і поставила імператору.

- Я думаю, наші фахівці розберуться з вашими вміннями. У мене, звісно, є деякі здогадки, але не хотілося б їх озвучувати завчасно, не хочу здаватися смішним, - у мене тут доля, так би мовити, вирішується, а він побоюється гіпотезу висунути. - І ще щодо читання... Як я розумію, вам дається тільки усне мовлення? - Я ствердно кивнула:

- Так, я розумію, що кожен із вас говорить, і здогадуюся, що відповідаю місцевою говіркою, але ваші літери - це якась абракадабра для мене, - зізналася чесно.

- Нажаль, засобів для швидкого навчання в нас немає, як і перекладача, але з добрим вчителем ви швидко опануєте нашу писемність, - було б непогано, все ж таки в мене було в планах почитати тут деяку літературу.

Ех, шкода, що в них немає заклинань, за допомогою яких я відразу ж навчилася б читати, тож доведеться по-старому. Поки я розмірковувала над сказаними імператором словами, у двері постукали і після дозволу до кабінету увійшов секретар:

- Ваша Величносте, панове Радники закінчили з пробами і чекають на вас у жовтій залі, - чоловік кивнув своєму помічникові і подивився на мене:

- Ходімо, зараз у нас є одна невеличка справа, після якої ви зможете пройти перевірку на рід вашої магії, - я ствердно кивнула, поспішно прямуючи слідом за імператором.

Сподіваюся, він не на досліди мене веде здавати. Не хотілося б закінчувати цілком вдале друге знайомство розкиданими на всі боки вченими і зашибленим вінценосним главою держави, адже навряд чи після такого мені хтось дасть притулок.

- Ну нарешті! - Кіріан полегшено видихнув, тільки-но я з'явилася на горизонті, а його друг помахав мені рукою.

- Можна подумати я її катував, - обурився імператор, на що я мимоволі посміхнулася.

- З тебе б сталося, - не повірив йому Веалірійський, а Ріан напрочуд його підтримав. Це що ж, мені могли загрожувати тортури? Пересмикнула плечима, відганяючи жахливі картинки, які вмить оселилися в мене в голові.