Розділ 6. Мама "того самого"

Ліна

Сумнівалася я буквально кілька хвилин, а потім мені варто було лише поглянути на благальну мордочку Філіпа, як я одразу ж відкинула всі свої переживання геть. Ну от ви коли-небудь намагалися відмовити голодній дитині? Ні? Ось і я не змогла.

На їжу ми накинулися, немов сарана. І добре б дракончик, але я-то чого їм, як востаннє? І хочеться ж.

Усе змінилося буквально за одну мить. Ще секунду тому я ледь не билася з дитинчам за останній сендвіч на столі, а вже за кілька вдихів у кімнаті якось разом стало тісно, і я підняла погляд на ошелешену леді середніх років.

- З-здрастуйте, - видаю, гикнувши.

- Добрий вечір, - вечір? Ранок же нібито був... Чи це в нас?

- А Ви хто? - Взагалі-то це їй треба було питати, але я настільки розгубилася, що запитання виникло якось спонтанно, і так само несподівано вилетіло з моїх вуст.

- Кхе, - здається, жінка була трохи так ошелешена, але, до її честі, швидко опанувала себе і кинула на мене холодний погляд. - Взагалі-то я його мати, - чия мати? Так, коли вона говорила, то якось дивно покрутила пальцем у повітрі, немов би це мало мені все пояснити.

- Його? - навіщось уточнила я, мабуть, підсвідомо намагаючись відшукати хоч якусь підказку.

- Так, - схоже, мене припечатали, і ось просто зараз я мала впасти ниць, голосно вибачаючись. Імператора вона мати, чи що? Ну так одразу б і сказала... Ех, ще б знати, куди мене доля занесла.

- Ааа... - відповіла я багатозначно, встаючи нарешті з-за столу. Що там роблять перед вдовствуючою імператрицею? Кланятися треба чи реверанс зобразити? На жаль, я ні того, ні іншого не вміла, тож краще вже так і продовжу стояти.

Схоже, леді хотіла мені щось сказати, але потім її погляд перемістився на Філіпа, який визирнув з-за столу, і жінка застигла, здивовано кліпаючи очима:

- Це... Це... - ну так, дракончик, і чого вони всі так дивуються? Самі ж казали, що дракони. - Він Ваш? - "ні, сусідський", - хотіла було розлютитися я, але потім згадала, що вона мати "того самого", і розсудливо прихлопнула рукавицю, видаючи максимально милим голосом:

- Так, - і щоб дамі було зрозуміліше, притягнула до себе малюка ближче.

- Але звідки він? - кожне її запитання було ще більш дивним, ніж попереднє.

- Вилупився з яйця, - ой, чи мені їй розповідати звідки драконячі дитинчата беруться?

- І як давно? - так, дайте-но пригадати. Раз, два...

- Три дні тому, він ще зовсім крихітка, - поділилася з жінкою, яка несподівано для мене розквітла.

- І ви його годуєте ЦИМ? - Вона вказала на порожні таці на столі, а я винувато опустила голову.

- Це єдине, що я змогла знайти, - узагалі-то мені й ходити нікуди не довелося, але начебто малюк був зовсім не проти. - Філіп же не може сказати, чого він хоче, - можливо, він і говорив, от тільки я зовсім не розумію драконівську. Може імператриця знає?

- Філіп? Ви вже й ім'я йому дали? - Еу так, а що тут такого? У нас багато хто своїм дітям дає імена при народженні. - Генріх буде в шоці. Боже, та весь світ збожеволіє, щойно дізнається... - і чим цікаво їй не сподобалося ім'я? Кіріан начебто не заперечував. До речі про шатена, сподіваюся йому там не надто дістанеться від головного дракона, - Ідіть за мною, - леді щось для себе вирішила, і нам нічого не залишалося, як піти за нею.

Може нас відведуть прямо до згаданого до ночі імператора і вся моя втеча закінчиться, так і не встигнувши початися? Не хотілося б знову потрапити на очі цьому дивному дракону. Але я не можу перечити "тій самій" матері.

Тому я слухняно поспішила за жінкою і дуже здивувалася, коли та привела мене не перед світлі очі свого сина, а на кухню, де одразу ж відкрила одну з шухляд, що нечітко нагадувала земний холодильник.

- Дітей перші три місяці найкраще годувати сумішами, що містять молоко, - навчала мене пані. - Зараз ми все підігріємо, а щойно температура сягне потрібного положення, я додам кашу і суміш трав, - ага, мені б блокнотик зараз, щоб записати послідовність, але доведеться запам'ятовувати так.

Ледве ці думки встигли сформуватися в мене в голові, як у моїх руках виникли товстий зошит і ручка.

- Оо, - здивувалася тому, що сталося, імператриця, з цікавістю дивлячись на мене. Якщо чесно, то я й сама в шоці від такого дивного вміння. Тільки що не кажи, але ж зручно! - Бачите, колір посудини змінився, отже, можемо додавати кашу, - мовило для мене "драконяче радіо", а я дивилася на рідину, що закипіла в каструльці. Логічно, нічого не скажеш.

- "Додаємо склянку каші", - дублювала я у свій новий записник, спостерігаючи за діями досвідченої мами.

- А ось тепер можна додати трави, - промовила жінка, різко розвертаючись на знайомий голос біля дверей:

- Що ви тут робите, мамо? - я шоковано витріщилася на Кіріана, який дивився на леді переді мною.

"Мама? Тобто це була не імператриця, а мати шатена? Чорт би пробрав усю цю загадковість, ввела мене в оману, і стоїть собі задоволена", - думки метушилися, але варто було мені почути відповідь "не тієї самої", як я на автоматі почала ловити щелепу, яка несподівано впала:

- Готуємо їжу для вашої дитини, - кхе, що, вибачте!?

Здається, погляд Кіра говорив приблизно те саме. Ну, або менш цензурну версію цього виразу, що швидше за все.
- Так, почекайте. Давайте-но уточнимо. Тобто ви мати Кіріана, а не імператора, я правильно все зрозуміла? - Відповіддю мені було два ідентичних кивки, тому я видихнула і продовжила. - І ви прийшли додому до свого сина, так?

- Так, - як само собою зрозуміле промовила жінка.

- Тоді що я тут роблю? - Поставила резонне запитання, яке ввело в ступор матір присутнього тут чоловіка.

Ні, я, звісно ж, розуміла, що опинилася в гостях у шатена, але скажіть мені на милість, якого біса це мав бути саме його будинок? Я не могла проникнути в житло якогось булочника, наприклад? Чи дракони занадто круті для того, щоб займатися випічкою?