Розділ 2. Там, де починається казка

Весь політ я не відривалася від ілюмінатора, а щойно ми опинилися над морськими просторами, так і зовсім залипла, захоплено дивлячись на блакить, що переливалася під нами. Але варто було мені побачити далекі обриси Майорки, акуратні контури чарівного острова, як я видала захоплений схлип, чим змусила наших сусідів посміхнутися.

- Вперше в Іспанії? - я ствердно кивнула, і жінка з виглядом бувалого туриста продовжила. - Будь-яка нова країна здається ледь не казкою, доки ви не зіткнетеся з суворою дійсністю, - більше вона нічого не казала, а я ось подумала, що таких пасажирів у жодному разі не можна пускати в один автобус із гідами - поб'ються ж!

Решту шляху я постаралася провести максимально тихо, щоб не викликати чергові єхидні смішки, Ніка з Олею так і зовсім спали, все ж день у нас видався надто насиченим подіями, і дівчата банально втомилися.

В аеропорту нас зустрічали: україномовний представник туроператора провів нашу групу до трансферу, після чого ми попрямували в готель, розташований на березі моря. Чи це не казка?

Тепер вже всі ми захоплено прилипли до віконець, слухаючи, як старанно дівчина намагається нам розповісти найцікавіші випадки становлення регіону, в якому ми опинилися. А варто було нам прибути на місце, як ми одразу ж зачаровано застили перед казкою, що відкрилася для нас: здавалося, що історія "Аладдіна" ожила, і ось ми потрапили в царство палаців і піску, що переливалися червоними відблисками передзахідного сонця. А десь там вдалині тішило око нескінченно прекрасне Середземне море.

- Матусю! Тут так гарно, - Оля стрибала від нетерпіння, поки ми заселялися в готель, зате варто було нам залишити валізи в номері й попрямувати вниз, як племінниця просто зірвалася на біг, і мені довелося її наздоганяти, зіштовхнувшись біля ліфта з темноволосим чоловіком:

- I`m sorry, - вибачилася перед ним і побігла далі, намагаючись наздогнати нашу невгамовну вертихвістку, але вдалося це мені тільки на пляжі, де я і сама піддалася веселій атмосфері відпочинку, і з розбігу понеслася до моря.

Ніка нас знайшла з легкістю, адже не складно було помітити два урагани, що плескалися у воді. Зараз я нічим не відрізнялася від своєї п'ятирічної племінниці, так само раділа життю й отримувала задоволення від відпочинку.

А наступного дня на нас чекала чарівна і таємнича подорож до Драконячих печер.

Тим часом десь у готелі 

- Що тобі вдалося дізнатися? - чоловік сидів у кріслі, попиваючи бурштиновий напій.

- Вони готові проявитися, але не вистачає чогось сполучного, потрібен якийсь поштовх, щоб дитинчата змогли з'явитися на світ, - другий співрозмовник засмучено видихнув, посідаючи місце на дивані. - Завтра вирушимо разом з екскурсійною групою, щоб не привертати до себе уваги. Я маю перевірити все сам. Артефакт перенесення при тобі?

- Так, мені вдалося вмовити Мерліана, хоча він усе ще продовжує сумніватися. Це немагічний світ, і навряд чи нам вдасться перемістити на Діанію всю кладку, але ж ніхто не забороняє нам це спробувати. - Перший відставив келих убік, дістаючи з внутрішньої кишені незвичного піджака три маленькі сфери з клубочком туману, який клубочився всередині.

- У мене якесь дивне відчуття, і я не можу його пояснити, наче я знову бачу зв'язки пар, - темноволосий співрозмовник прикрив очі, намагаючись згадати давно забуті відчуття.

- Але ж тут, крім нас, немає інших драконів, до того ж твоя здатність "бачити" не проявляла себе понад двісті років, думаєш, вона повертається? Може хтось із ненароджених моя пара? - Перший із завмиранням серця подивився на друга, але той лише знизав плечима:

- Я не знаю, все якось дивно, не так, як було раніше. Після переправлення яєць на Діанію я, найімовірніше, затримаюся в цьому світі, хочу все ж таки упевнитися, мені здається, щось тут не чисто, - Аверіан звик довіряти чуттю друга, тому не став сперечатися, дозволяючи тому самому вирішувати свою долю.

- Але спершу справа, скарбниця важливіша за чиюсь пару, хоча я буду тільки радий, якщо ми поєднаємо обидва ці припущення, - чоловік піднявся, збираючись повернутися до свого номера. - Завтра о восьмій за місцевим часом, я записав нас на екскурсію, не забудь шорти і футболку, а то ми в цих костюмах надто виділяємося.

- Сподіваюся цього разу одяг не перетворюватиме мене на опудало? - Ріан засміявся на заяву друга, але нічого не відповів, зачиняючи за собою двері.

А дракон, що залишився на самоті, нервово проковтнув повну склянку алкоголю, прямуючи в бік душу, зараз йому не завадило б трохи забутися і поспати.

* * *
Ранній підйом анітрохи не позначився на загальному настрої. У повній бойовій готовності наше дівоче тріо спустилося донизу, де на нас вже чекав екскурсовод та автобус. Займаючи своє місце, я помітила вчорашнього чоловіка з невеличкого інциденту біля ліфта, тож усміхнулася йому, зазначаючи, що він повів носом, начебто принюхуючись. Пахну я чи що, не дуже? То начебто нічого кричущо-задушливого не використовувала, сама не люблю різких запахів.

Дісталися до потрібних печер ми порівняно швидко, і я змогла прочитати табличку на узбіччі: "Coves del Drac" - свідчив напис, сповіщаючи про те, що ми опинилися на місці. Така гарна назва з'явилася завдяки старій легенді, за якою вхід до підземелля охороняв величезний страж-дракон, що спопеляв кожного, хто посміє посягнути на їхнє святилище.

- Ще існує друга легенда, за якою всередині цих печер приховані незліченні скарби піратів. Загальна протяжність підземелля дракона - майже 2,5 кілометри, а в глибину вони йдуть приблизно на 25 метрів, - продовжувала свою розповідь екскурсовод, а ми потихеньку вивантажувалися з автобуса.

На останній сходинці я випадково оступилася і вже була готова звалитися просто на запорошене каміння переді мною, але все ж Доля наді мною змилостивилася, і я вивалилася прямісінько в обійми вчорашнього брюнета.

- I`m sorry, - видала на автоматі, після чого подумки відважила собі запотиличник. Мало того, що я не надто оригінальна в мовленнєвих зворотах, так ще й мала б збагнути, що якщо чоловік поїхав разом із нашою групою, то він вочевидь не іноземець, а, найімовірніше, такий самий україномовний, як і ми.