Розділ 32

АВЕНІР

Минуло 2 місяці 

Той день пам'ятаю як сьогодні: "я лежала у кюветі головою біля великого дерева. Коли я пришла до тями то геть нічого не розуміла і не пам'ятала, я ледве знайшла сили, щоб встати. Голова була поранена і кровоточила, але сил вистачило, щоб дістатися додому. Я зайшла в будинок і рухнула на підлогу прямо в коридорі, на звук спустився мій хлопець і злякано підійшов до мене.

 - Авенір, ти що тут робиш? - запитав мене Тарло.

 - Любий, відвези мене в лікарню, благаю тебе. - ледве чутно сказала і відчула, що втрачаю сили та непритомнію.

Прийшла до тями та з якимись хоть силами день на п'ятий. Але Тарло мені сказав, що ми не у ЛА, тепер ми переїхали у Вашингтон. До чого таке раптове рішення і чому зі мною це не обговорив? На мої питання відповіді він не дав, а я більше і не питала."

Тарло цікавий тип, сам мене залишив у незнайомому для мене місті, а сам їздить в Лос-Анджелес майже не кожний 3 день. На прохання взяти мене з собою він лише відмовляється.

Я підійшла до Тарло та обняла його.

 - Я хочу з тобою поговорити. - прошепотіла я йому у шию.

 - Якщо ти знову хочеш поговорити про те, що я їзджу без тебе ЛА то можеш навіть не починати. - протараторив він.

 - Ні, я хочу дізнатися про свій стан. Ти мені нічого так і не сказав у лікарні. - я хотіла дізнатися про себе і свій стан, бо у голові останній місяць таке випливає.. Хлопець глянув на мене.

 - Як вияснили то ти потрапила в аварію, як ти вилізла з машини коли та падала у кювет ніхто не знає. Ти опинилася в зовсім іншій стороні від машини. Нажаль ти сильно вдарилася головою і зараз у тебе неповна амнезія. Плюс мінус ти не пам'ятаєш останні 2 роки свого життя. - сказав Тарло, я шарахнулася. Відходячи від нього я дивилася мов стекляними очима.

 - І ти мовчав 2 місяці? Тарло, як ти міг? - запитала я його, він підійшов до мене.

 - Мовчав би і далі, якби не спитала. - проричав він мені в лице.

 - Ти без моєї згоди, без мого рішення та відома вивіз мене у Вашингтон. Сам їздив у Лос-Анджелес, а мене не брав. Ти знаєш, що там мої батьки! - прокричала я.

 - Ні найкоханіша моя, ти відтепер живеш тут. Це заради ж твого блага, а ти кричиш, дурненька. - сказав він та обійняв мене. Коли Тарло сказав "найкоханіша моя" мене мов струмом вдарило. Мені ці слова були знайомими, хтось так звертався до мене, але точно не Тарло. Він ніколи якось люб'язно до мене не звертався. 

Я відпихнула від себе чоловіка і побігла у ванну, я вмилася холодною водою і глянула на своє відображення в дзеркалі.

 - Найкоханіша моя. - прошепотіла я слова Тарло і пробувала згадати, хоча б того хто мені це казав. Але як би я не напрягала мозок не вийде. Наскільки я знаю, всі спогади повернуться з часом.

НА НАСТУПНИЙ ДЕНЬ 

Я прибирала на кухні після сніданку і до мене підійшов Тарло обійнявши ззаду. Після вчорашнього його вислову "найкоханіша моя" його дотики стали мені не приємні. Я не знаю, що з цим робити і як позбутися до нього огиди.

 - Авенір, я сьогодні їду у Лос-Анджелес. - сказав хлопець, я поставила тарілку і повернулася до нього.

 - Тарло, тобі не набридло? Я теж хочу поїхати туди, ти забрав мене звідти навіть не спитавши. Там мої батьки, робота, подруги, там все моє життя! - агресивно випалила я.

 - Ти і ногою більше не побуваєш в Лос-Анджелесі! - крикнув він.

 - Якщо треба буде, я втечу від тебе і повернусь туди. Зрозумів мене?! - крикнула я у відповідь.

 - Не посмієш, я знайду тебе де б ти не була. - з насмішкою сказав він.

 - Невже ти там знайшов коханку і їздиш так часто до неї? Знайшов дівчину яка тебе захоче? - випалила я і отримала по щоці від нього. Я відпихнула його від себе так, що він опинився біля столу.

 - Їдь і не повертайся, я не кохаю тебе! - крикнула я і вийшла з кухні. Я замкнулася у кімнаті, що була навпроти нашої з ним.

Через 40 хвилин я почула голос Тарло крізь двері.

 - Я їду, мене не буде 2 дні. Втекти не зможеш, будуть охоронці. До зустрічі. - сказав він, я йому нічого не сказала і почула як гуркіт дверей. Я вийшла з кімнати і оглянулася, він справді пішов.

Я швидко взяла свій телефон і глянули білети до Нью-Йорку, добре, гроші у мене були. Потрібно глянути готель де я могла б зупинитися. Я дивилася всі рекомендовані готелі у Нью-Йорку, але мою увагу привернув "ЕйвА". Власники готелю мій брат і Картер Дженкінс. Напевно відкриття готелю сталося за ці 2 роки, які я не пам'ятаю. 

Написавши в пошуку ім'я та прізвище того співвласника готелю "ЕйвА", я майже не отримала ніякої інформації про нього. Остання відома інформацію про нього, яку ніхто не приховує, це те, що у нього померла дружина і залишила 6-місячного сина. Дуже прикро, що у нього так сталося. Але я думаю, що з часом цей чоловік знайде нову дружину і забуде про свою втрату.