Розділ 10

АВЕНІР

Я весь вчорашній вечір і ось сьогодні думала про Картера. Господи, ці обійми.. Він просто був мені вдячний за дочку і нічого більшого, навіщо я його обняла? Яка ж я дурепа. 

Вчора ввечері відповіді Картеру я так і не змогла написати,  я вагалася. Не знала, що робити. А якщо я сходжу з ним на каву завтра, потім після завтра, а потім закохаюсь у нього. А слова Девіда мене досі турбують, так він хоче маму для дочки, він цього і не приховує. Але ж він і про себе говорив, що хотів би жінку яка і його покохає і дочку як рідну полюбить.

Я взяла телефон і відкрила чат з Картером і стала писати повідомлення:       Привіт, це Авенір. Я вважаю, що вчора  ми все вирішили. Я допомогла знайти Ейворі і на цьому досить. Я не маю бажання з тобою бачитися, пробач якщо ці слова тебе зачепили. Але якщо нас доля знову приведе один до одного то я здамся і не буду тікати від тебе. Ми зустрінемося коли будемо потрібні одне одному.

Я натиснула на "надіслати" і поклала телефон подалі від себе і пішла зайнятися чимось, щоб не думати про нього.

Напевно годинки 2 я малювала картину по номерам в іншій кімнаті. Я пішла у вітальню і взяла телефон і побачила повідомлення від Картера: Привіт, так звичайно. Я тебе змушувати не буду, але я знаю, що ми невдовзі зустрінемося. Тому далеко можеш не тікати, до зустрічі Авенні)

Від його повідомлення мороз пройшовся по шкірі, я стиснула телефон в руці і важко видихнула.

КАРТЕР

Так, повідомлення Авенір мене зовсім не здивувало. Я втретє чую від неї цю кляту фразу, невже вона не розуміє, які б події не траплялися ми всеодно з'являємося в життях одне одного. Після зникнення Ейворі, я зрозумів, що моя дитина занадто активна для моєї матері і їй вже час відпочивати, а не мою дитину виховувати. Я попросив свого товариша Джоша зробити оголошення про термінову роботу няні.

Я був на роботі, як Джулія повідомила мене про дівчину яку я чекав. Коли дівчина зайшла в кабінет я підійшов до неї

 - Доброго дня, проходьте сідайте. - я їй рукою вказав на стільці біля мого робочого столу

 - Доброго дня. - вона ввічливо посміхнулася і сіла на один із стільців, а я зайняв місце навпроти неї

 - Бажаєте чогось? 

 - Ні, дякую. - її руки стискали сумочку

 - Ну тоді відразу перейдемо до розмови. Як вас звати? І скільки вам років? 

 - Мене звати Лінда, мені 22 роки. - я здивувався її віку, бо виглядає вона років на 25-27, ймовірно її макіяж додав їй старшого віку

 - Ліндо, ви мали досвід роботи з дітьми? - вона опустила голову

 - Ні, але я обіцяю, що буду найкращою нянею для вашої дитини. Дозвольте мені працювати. - вона своїми словами мов кинулася на мене, я глянув у її очі. - Мені дуже потрібна ця робота, благаю вас. - я провів рукою по волоссю не зводячи очей від неї.

 - Добре, тиждень я буду спостерігати за вашою роботою. Я оплачу звичайно ж, але якщо мені не сподобається ваша робота чи ставлення до моєї дитини, ми з вами попрощаємося. - дівчина посміхнулася широкою посмішкою і стала мені дякувати. Дівчина виявилася нав'язливою, ледве зміг її випроводити з кабінету та продовжити роботу.

4 ДНІ ПОТОМУ

Нажаль сьогодні я трохи затримався на роботі. Коли я опинився вдома на годиннику була 8.27 pm. Я пройшов до дитячої з якої почув крик. Я підійшов до при відкритих дверей і спостерігав за Ліндої яка стояла перед Ейворі і кричала на неї.

 - Господи, чому ти така противна? Я попросила тебе тихо сидіти в кімнаті поки я чекаю твого батька. А ти мала дурепа все тут розкидала і заважала мені. - Ейворі дивилася на Лінду і витерла очі від сліз

 - Я розкажу тату, що ти кричиш на мене і штовхнула мене на сходинках - крізь плач промовила Ейворі. Я відкрив двері і увійшов в кімнату, Лінда почала отступати назад, Ейворі кинулася до мене, я торкнувся її голови і глянув на дочку.

 - Принцесо, йди в мою кімнату. Там мене почекай. - вона вибігла з кімнати, я закрив двері, щоб Ейворі мало, що чула. Я мовчки підходив до Лінди поки та не торкнулася спиною стіни. Я підійшов до неї впритул дивився прямо в її очі, які мов скляні стали від страху. 

 - Шкода тебе, треба було попередити тебе, що хоча б за одну сльозинку моєї дочки я готовий вбити людину і мені за це нічого не буде. - я злощасно посміхнувся, коли побачив як по її щокам потекли сльози. 

 - Картере, будь ласка відпусти мене. Не роби дурниць. - плакала та благала вона.

 - Ти навіть не уявляєш собі, щоб я зробив з тобою. - я ледве пальцями провів по її відкритому животі від чого вона здригнулася. - Я б твій живіт повільно різав тупим лезом, а потім я тебе твоїми ж кишками душив. Так, нажаль ти вже була б мертва, але мене це не зупинило б. Ноги та руки переламав в найдрібніші частинки. - я провів великим пальцем по її щоці, яка була не приємною від її сліз. - А це твоє гарненьке обличчя.. Я б залишав на ньому багато глибоких царапин. Ці голубі очі я б ножем виколупував, а потім поклав їх у твій рот. - Бідна Лінда ридала без зупинки, до жаху перелякана дівчинка стояла та тремтіла переді мною. Я відступив від неї даючи змогу пройти.

 - Йди геть звідси і тільки спробуй мені потрапити на очі. Зроблю те, що сказав раніше. - вона навіть не дивлячись на мене побігла до дверей і вилетіла як пуля. Я пішов до своєї кімнати, де мене чекала Ейворі. Коли я зайшов у кімнату, то побачив Ейворі яка сиділа у моїй кофті та плакала. Я відразу ж пом'якшав, сів поряд і пригорнув до себе в обіймах. Я гладив її по волоссю, поки вона плакала мені в груди. 

 - Пробач мені, принцесо. Це я винен, що залишав тебе з нею. - вона мовчала, а кожен її схлип мов ножем по серцю. Завжди коли вона плакала я ненавидів себе, я робив все задля того, щоб вона посміхалася. У неї було все, що вона тільки могла забажати.. крім матері. У моєї дитини не було матері, Ейворі не треба нічого. Вона хоче лише відчути, що це воно таке материнська любов. Навіть нормальної няні не вийшло знайти, я найгірший батько у світі..