8 глава

Сонне ранкове світло м'яко заливало їдальню — затишну зону між просторою вітальнею та кухнею. Пара над забутою чашкою кави поволі танула в промені, що падав крізь вікно. Меделін, Вонг і Джуліан сиділи за великим столом у напруженій тиші, коли з боку сходів почулися повільні, човгаючі кроки.
На порозі з'явився босий Нейтан. Його світле волосся стирчало в усі боки, утворюючи на голові повний хаос, а вигляд був настільки заспаним, ніби його витягли з ліжка посеред глибокої ночі. Він важко кліпав і протирав очі кулаком, на якому поблискували звичні масивні каблучки. З одягу на ньому були лише вільні піжамні штани.
Не звертаючи уваги на присутніх, Нейтан побрів просто до кавомашини.
— Я правильно розумію, що мене підняли з ліжка о дев'ятій ранку лише тому, що у вас тут терміновий відьомський шабаш? — запитав він хрипким від сну голосом, натискаючи кнопки навмання. — Чи це якийсь таємний конклав вершителів доль?
— Нам потрібна твоя допомога, — відрізав Вонг, спостерігаючи за його неспішними рухами.
Нейтан ще раз протер обличчя, натиснув кнопку американо на панелі, а потім повільно розвернувся до них, схрестивши оголені руки на грудях і спершись спиною на стільницю.
— Чим зможу, тим допоможу, — сухо кинув він, чекаючи пояснень.
Джуліан не став тягнути час. Кількома влучними фразами він окреслив суть ситуації та чітко озвучив завдання: їм потрібно було будь-що з'ясувати все про Мері Канг.
Нейтан кілька секунд тупо дивився на них, ніби намагався переварити почуте. Потім опустив руки, узяв чашку з гарячим американо, зробив кілька глибоких ковтків і лише після цього підвів очі.
— Так, стоп… Тобто це всі члени вашої супертаємної організації? Чи десь у кущах ховається хтось іще?
Меделін демонстративно закотила очі й роздратовано видихнула.
— Кайден із Зейном теж у ділі, так що досить тут їрничати. Кажи по суті: ти з нами чи ні?
— Зрозуміло. Тобто Кіліан із Дареном взагалі не в курсі? — уточнив Нейтан, піднявши брову.
Усі троє переглянулися й майже синхронно закотили очі.
— Ми зараз взагалі не про це! Ти просто ллєш воду на рівному місці, — не витримала Меделін. — Можеш нормально відповісти: допоможеш чи ні?
Нейтан зітхнув, зробив ще один ковток кави й зрештою здався.
— Добре, гаразд, я в грі. Але з однією умовою: якщо ця вся фігня зайде занадто далеко — обов'язково розкажете все Кіліану. Домовилися?
Трійця кивнула, скріпивши цим негласний договір, і вже за кілька хвилин розмова вийшла на зовсім інший рівень.
Тим часом на іншому кінці міста Кайден і Зейн сиділи в салоні автомобіля, припаркованого просто навпроти приватного володіння. Перед ними височів респектабельний і вражаюче дорогий особняк Ашера Готорна. Ідеально доглянута територія, висока масивна огорожа та розкішна архітектура відкрито демонстрували статки й вплив власника.
Проте для самого Зейна цей дім зараз здавався чи не найменш бажаним місцем на землі.
Він непорушно сидів за кермом, не зводячи важкого, напруженого погляду з темних вхідних дверей. Пальці, що біліли на кермі, і застиглий вираз обличчя видавали глибоке вагання. Було очевидно, наскільки сильно його напружувала сама думка про майбутню розмову з батьком.
За останні роки він майже відвик від того, що означає ось так просто приїхати сюди. Особливо після того, як ще підлітком дізнався, чим насправді займається Ашер і звідки беруться його гроші. Відтоді між ними лишилося надто багато всього, про що вони воліли не говорити.
Зейн важко зітхнув і зрештою повільно повернувся до Кайдена.
— Блін… Нам реально аж настільки сильно потрібна ця інформація?
Кайден перевів на нього співчутливий, але непохитний погляд. Він чудово розумів складність стосунків Зейна з Ашером, проте відступати зараз вони просто не мали права.
— Я розумію, що тобі зараз не до захвату, — м'яко, але переконливо відповів Кайден. — Але, чуваче, реально треба. Я вже просто мрію нарешті розібратися з усією цією фігнею, яка коїться між нашими сім'ями.
Зейн кивнув. Він не став сперечатися — сам знав, навіщо вони тут.
За кілька секунд він глибоко видихнув, відчинив дверцята автомобіля й вийшов на прохолодне повітря. Хода була навмисно неквапливою — він наче відтягував неминуче з кожним кроком.
Підійшовши до масивних вхідних дверей, Зейн на секунду завмер, перш ніж натиснути кнопку дзвінка.
За кілька митей двері рвучко відчинилися, і на поріг вискочила його молодша сестра — чотирнадцятирічна Даяна. Побачивши брата, дівчинка засяяла щирою посмішкою, без роздумів заскочила йому на шию та міцно обійняла, чмокнувши в щоку.
Важка напруга на обличчі Зейна миттєво розтанула, поступившись місцем теплій усмішці. Він трохи відсторонив сестру, з любов'ю подивився на неї й дбайливо чмокнув у лоб.
— Заходь скоріше! — вигукнула Даяна, пропускаючи його всередину.
Зейн зайшов до будинку й тихо зачинив за собою двері.
Інтер'єр вражав не кричущим пафосом, а витонченою, дуже дорогою стриманістю: глибокі темно-коричневі шкіряні дивани та крісла, вишукані картини на стінах, масивні меблі з полірованого червоного дерева. У кожній деталі відчувалися статки й бездоганний смак власника.
Пройшовши до вітальні, Зейн опустився на диван. Батько вийшов до нього лише за кілька хвилин.
Ашер Готорн зупинився навпроти сина. Він оглянув Зейна, і на його зазвичай суворому обличчі промайнула усмішка.
— Привіт, синку, — мовив він голосом, у якому вгадувалася стримана радість.
Зейн підняв очі.
— Привіт, тату.
На кілька секунд вони просто дивилися один на одного, ніби обоє не зовсім розуміли, з чого почати звичайну розмову після такої довгої перерви.
— Ти міг хоча б зателефонувати й попередити, що приїдеш, — зауважив Ашер.
Зейн трохи напружив щелепу й відвів погляд убік.
— Це сталося… не за планом.
Батько кивнув.
Незважаючи на теплоту зустрічі з сестрою, у повітрі між Зейном і батьком одразу ж повисла натягнутість. За затиснутою позою сина було видно, наскільки складно йому дається цей візит.
Зейн знову зустрівся з батьком поглядом.
— У мене є до тебе розмова.
Ашер трохи підняв брови, але спокійно кивнув.
— Добре. Кажи.
У цей момент до вітальні жваво забігла Даяна. Вона підійшла до батька й тепло обняла його за талію. Ашер пригорнув дочку за плечі й дбайливо чмокнув у маківку.
— А де Люсі? — запитав він, окинувши поглядом порожній коридор.
Даяна, не зводячи із Зейна сяючого погляду, усміхнулася.
— Вона гралася надворі з Кейті. Я якраз ходила її погукати, щоб вона прибігла до Зейна!
Зейн спостерігав за цією картиною — за тим, як дбайливо батько тримає сестру і як природно та затишно вони виглядають разом.
Він нічого не сказав, лише на кілька секунд затримав на них погляд.
Колись він теж знав це відчуття. Знав, що може просто прийти додому, сісти поруч із батьком, отримати його увагу, почути звичайне «як ти?».
Потім усе змінилося.
І Зейн сам поставив між ними стіну, яку роками навіть не намагався зрушити.
Тепер, дивлячись на Даяну в обіймах Ашера, він раптом побачив перед собою не чоловіка, з яким у нього були принципові розбіжності, а просто свого батька.
Зейн опустив погляд на власні руки й лише тоді помітив, що пальці, досі зчеплені в замок, самі собою розтиснулися.
Суворий захисний бар'єр, який він подумки збудував перед входом у дім, на мить дав тріщину.
За кілька хвилин до кімнати влетіла найменша — десятирічна Люсі. Дівчинка вражала своєю яскравою вродою: темні пружні кучерики кумедно підстрибували при кожному кроці, а темна оксамитова шкіра світилася від щирого дитячого захоплення. Побачивши брата, вона з радісним писком кинулася до дивана й повисла на ньому.
Зейн підхопив її, прихилився й міцно притулив до себе, а потім звично полоскотав під ребрами. Дівчинка дзвінко засміялася й затишно вмостилася поруч на м'якій шкірі дивана.
— Я так за тобою сумую! — мовила вона, заглядаючи йому прямо в очі. — Чому ти заїжджаєш так рідко?
Тінь смутку промайнула обличчям Зейна.
Він уже хотів віджартуватися, як робив це зазвичай, але слова чомусь не знайшлися.
— Та… справи, — зрештою тихо відповів він.
Люсі насупилася, явно не прийнявши таку відповідь.
— Ти завжди кажеш, що в тебе справи.
Зейн усміхнувся й легенько скуйовдив їй волосся.
— Знаю.
Він завагався з відповіддю й знову підвів погляд на батька. Ашер зустрів його погляд і усміхнувся, знову лагідно погладивши Даяну по голові.
Проте за секунду Ашер зібрався, чітко розуміючи, що син прийшов із чимось важливим і не збирається довго грати у сімейну ідилію.
— Так, дівчатка, — м'яко перервав він дитячий щебет. — Ідіть-но на кухню, насипте собі морозива та візьміть того печива, що мама пекла зранку. Ми з Зейном трохи пізніше вийдемо до вас у двір посидіти, і він якраз усе скуштує.
Сестри переглянулися, слухняно кивнули й, про щось весело шепочучись, вибігли з вітальні, залишаючи чоловіків наодинці.
Коли за дівчатками зачинилися двері, у вітальні запанувала тиша.
Ашер повільно підійшов і опустився в глибоке крісло поруч із диваном, на якому сидів Зейн. Погляд ні на мить не відривався від сина. У похилості голови, у тому, як м'яко він подався вперед, читалася глибока, прихована за зовнішньою стриманістю туга.
Він просто хотів надивитися на сина, якого бачив так рідко.
Зейн зчепив пальці в замок, збираючись із думками, і першим порушив мовчанку.
— Тату… Ти ж за часів університету дуже добре спілкувався з Вореном Ешвортом?
Ашер кивнув, заохочуючи продовжувати.
— Розумію, що це прозвучить дивно, — Зейн трохи подався вперед, підшукуючи правильні слова. — Але мене цікавить… яке відношення він має до смерті Мері Канг?
Вираз обличчя Ашера миттєво змінився. Теплі бісики в очах згасли, риси напружилися — він явно не очікував почути саме це ім'я.
Кілька секунд він розглядав Зейна, ніби намагався прочитати його думки.
— Я так розумію, про цю розмову тебе попросив або Кіліан, або Кай? — повільно промовив він.
— Кай, — чесно зізнався Зейн.
Батько відкинувся на спинку крісла й на кілька митей занурився в роздуми, зважуючи кожне слово.
— Розумієш, це саме те, через що Ешворти з Кангами ворогують уже більше двадцяти років. Двадцяти чотирьох, якщо я не помиляюся, — врешті мовив Ашер. — Саме двадцять чотири роки тому Мері померла.
Зейн на мить завмер від несподіванки — ця деталь стала для нього повним одкровенням.
— Ти ж знаєш, я дуже дбайливо ставлюся до чужих секретів, — продовжив Ашер, дивлячись просто в очі синові. — Особливо коли ці секрети мене взагалі не стосуються, навіть якщо я про них знаю. Тому тобі доведеться дуже добре мене переконати, що це має якесь реально важливе значення, і пояснити, чому я взагалі мушу тобі це розповісти.
Зейн кілька секунд мовчав.
Потім повільно відкинувся на спинку м'якого шкіряного дивана, прийнявши більш розслаблену й відкриту позу. Захисна напруга, яка скувала його від самого приїзду, нарешті трохи спала.
— Тату, — мовив Зейн спокійнішим, щирішим голосом, дивлячись батькові просто в очі. — Як би там не було, попри цю багаторічну ворожнечу сімей, у Дарена з Кіліаном наразі дуже хороші й дружні стосунки. І ти знаєш, що я з дитинства дуже близький із Каем. Ми всі просто хочемо нарешті розібратися в цій ситуації — щоб хлопці бодай зрозуміли, через що насправді вже стільки років ворогують їхні родини.
Ашер підняв брову, а кутики губ сіпнулися в проникливій усмішці. Він оглянув сина поглядом досвідченої людини, яка раптом побачила в цій ситуації глибоку іронію.
— Серйозно? — хмикнув він глухим, упевненим голосом чоловіка, який чудово знає ціну родинним війнам. — Старші спадкоємці Ешвортів і Кангів умудрилися знайти спільну мову й здружитися? Сказати, що я в шоці, — це нічого не сказати. Хоча, якщо чесно, я й сам ніколи не розумів цієї дурості — переносити власну ворожнечу на дітей і змушувати їх розплачуватися за старі гріхи батьків.
Зейн продовжував сидіти на дивані, непорушно дивлячись на батька й чекаючи на найголовніше.
Ашер важко видихнув, сперся ліктями на коліна й зчепив пальці в замок. Теплий вираз остаточно зник із його обличчя, поступившись місцем серйозності.
— Що ж… Мері наклала на себе руки. Точної причини, чому вона це зробила, мабуть, так ніхто й не дізнався до цього дня. І мені вона теж невідома, адже я знаю цю історію виключно зі сторони Ворена — у ті часи ми з ним були в дуже близьких, дружніх стосунках. Але Еверетт із першого ж дня вважав саме Ворена винним у смерті своєї сестри.
— Це цікаво… — стиха мовив Зейн, замислено звівши брови.
— Та знаєш, цікавого насправді мало, — зітхнув Ашер, похитавши головою. — Це було доволі давно, і ми з Вореном тоді не надто детально обговорювали цю ситуацію. Там узагалі закрутилося щось таке, що розбиратися, хто насправді правий, а хто винен, ніхто особливого бажання не мав. Усе почалося з того, що…
Ашер не встиг договорити — обидва чоловіки одночасно повернули голови на легкий гомін біля дверного прорізу.
На порозі вітальні стояли Даяна та Люсі. Молодша з обережністю й дитячою урочистістю тримала в руках велике скляне блюдо з кульками морозива, а старша впевнено несла тарілку із запашним домашнім печивом — теплий, маслянисто-ванільний дух розлився по кімнаті ще до того, як вона встигла поставити тарілку на стіл.
На обличчі Зейна миттєво з'явилася тепла посмішка.
Ашер теж усміхнувся, спостерігаючи за доньками. Чоловіки синхронно піднялися зі своїх місць, але перш ніж зробити крок назустріч дівчатам, Зейн зупинився.
Він перевів увагу на сестер, які вже прямували до столу, потім на батька.
Кілька секунд Зейн просто дивився на нього.
Ще зовсім недавно він був упевнений, що після розмови одразу піде. Візьме потрібну інформацію, повернеться до Кайдена — і все. Саме заради цього він сюди й приїхав.
Але тепер чомусь не хотілося поспішати.
Він знову подивився на сестер, які вже щось весело обговорювали між собою, розставляючи на столі морозиво та печиво.
Потім звернувся до батька:
— Кай чекає на мене в машині.
Ашер на мить занепав духом. Він глянув на сина, опустив очі в підлогу й лише спокійно, трохи важко видихнув.
Зейн помітив це.
І раптом сам не зрозумів, чому йому стало від цього не по собі.
Він міг просто попрощатися. Міг сказати, що йому треба йти, і за кілька хвилин знову опинитися в машині. Це було б звично. Просто. Без зайвих розмов і незручних моментів.
Але замість цього він додав:
— Ти ж не проти, якщо він приєднається до нас?
Ашер підняв очі на сина, ніби не одразу повірив, що почув правильно.
Вираз його обличчя вмить змінився — смуток згас, а риси ожили щирим пожвавленням.
— Звісно, я не проти! — швидко відповів він. — І взагалі… я абсолютно не проти, аби ти заїжджав додому частіше. Дівчата сумують, мама сумує…
Він зробив паузу, дивлячись синові просто в очі.
Цього разу в його погляді не було ні вимоги, ні докору. Лише втомлена, щира надія.
І вже тихішим, проникливим голосом він додав:
— І я дуже сумую за тобою.
Зейн посміхнувся самими лише куточками губ.
Він кілька секунд мовчав, дивлячись на батька, а потім ступив крок уперед, поклав долоню йому на плече й дружньо поплескав.
Ашер у відповідь не втримався — рвучко подався вперед, обхопив сина й міцно, по-батьківськи притиснув його до себе.
Зейн на мить завмер у його обіймах.
Потім розслабив плечі й відповів.
Вперше за багато років він не відсторонився.
День видався по-справжньому сонячним і спекотним, тож Меделін, Джуліан і Вонг перебралися на задній двір й улаштувалися біля басейну. У розпеченому повітрі змішалися запахи хлорованої води, крему для засмаги й нагрітого дерева шезлонгів.
Меделін мала надзвичайно ефектний вигляд: у стильному купальнику, крислатому солом'яному капелюшку та масивних затемнених окулярах, які повністю ховали її погляд від яскравого проміння. Вона вмостилася просто на краю бортика, спустивши босі ноги у прозору блакитну воду, й ліниво бовтала ними, пускаючи легкі прохолодні бризки. У руці дівчина тримала келих із прохолодним напоєм, повільно потягуючи його через соломинку й насолоджуючись сонячним теплом.
Поруч, під широким затінком великої сонцезахисної парасолі, розмістилися Вонг із Джуліаном. Вонг зручно відкинувся на шезлонгу, трохи примружившись і час від часу гортаючи щось у телефоні, поки Джуліан повільно крутив у руках чашку й періодично кидав погляди в бік вітальні чи входу до будинку.
Збоку ця картина виглядала як ідеальний ледачий полудень без жодних клопотів. Проте за зовнішньою спокійною ідилією все одно витала прихована напруга. Усі троє хоч і намагалися вдавати розслабленість, але думками залишалися далеко звідси — чекали на повернення Кайдена й Зейна та новини, які ті мали принести після розмови з Ашером Готорном.
Компанія вже майже дійшла висновку, що з їхнього боку жодної нової інформації дістати не вдасться, і їм залишалося тільки чекати на результати цього візиту.
Десь на середині цього ледачого мовчання зі скляних дверей вийшов Нейтан — у самих плавках, із телефоном у руці й сонцезахисними окулярами, зсунутими на маківку. Він неспішно перетнув розпечену плитку тераси, з розмаху плюхнувся в найближчий вільний шезлонг і одразу вткнувся в екран.
Хвилин десять він мовчки гортав щось у телефоні, а трійця біля басейну поступово поверталася до власних думок, забувши про його присутність.
Проте прохолодну ліниву тишу біля басейну раптово порушив сам Нейтан.
— Хлопці й дівчата, здається, ми зарано склали лапки, — мовив він, опускаючи гаджет і трохи зсуваючи окуляри на кінчик носа. — Завдяки своїм… батьківським джерелам мені вдалося з'ясувати дещо вельми пікантне.
Він зробив паузу, збираючи на собі уважні погляди всієї трійці, після чого спокійно продовжив:
— Виявляється, Мері була по вуха закохана в… — Нейтан навмисне розтягнув паузу, повернувши голову й подивившись прямо на Меделін, — …твого батька.
За столом на секунду ніхто не зронив ні слова.
Джуліан аж опустив чашку й трохи подався вперед, насупивши брови, намагаючись вкласти почуте в логічний ланцюжок.
— Чекай… Тобто молодша сестра мого батька була закохана в його найкращого друга на той момент — Ворена?
— Саме так, — ствердно похитав головою Нейтан. — Але була одна проблема: Ворен узагалі не відповідав Мері взаємністю. І не просто так, а тому, що вже на той час зустрічався з твоєю мамою.
При останніх словах він знову виразно подивився на Меделін.
Ця новина повисла над басейном, як грім серед ясного неба. Меделін буквально завмерла з келихом біля губ, так і не зробивши ковтка. Її погляд під затемненими окулярами на мить повністю застиг.
Вонг повільно підвівся на шезлонгу, приголомшено піднявши одну брову від такого несподіваного повороту класичної сімейної драми. Навіть Джуліан кілька секунд просто перетравлював почуте, раптово усвідомлюючи, які саме підліткові образи та розбиті серця могли стати детонатором для війни між родинами довжиною у двадцять чотири роки.
— Будучи дев'ятнадцятирічною дівчиною, вона всіма можливими способами намагалася привернути увагу Ворена, — продовжив Нейтан, змальовуючи деталі минулого. — Було навіть кілька спроб розсварити його з тодішньою дівчиною. Тобто з твоєю мамою, — він знову виразно подивився на Меделін.
Дівчина лише міцніше стиснула тонку ніжку келиха, продовжуючи слухати.
— А коли сталася трагедія… — Нейтан перевів увагу на Джуліана. — Твій батько, Еверетт Канг, звинуватив у всьому саме Ворена.
Біля басейну повисла важка, приголомшена тиша. Меделін, Джуліан і Вонг шоковано переглянулися, намагаючись перетравити почуте. У голові це просто не вкладалося: що саме могло статися між ними, аби батько Джуліана зробив такі кардинальні висновки й звинуватив кращого друга у смерті власної сестри?
Нейтан підвівся зі свого місця. Він критичним поглядом окинув свої плавки, поправив їх, а потім легким рухом протер носком пляжного шльопанця по литці другої ноги, струшуючи непомітну порошинку.
— Це поки вся інформація, яку мені вдалося витягнути, — мовив він, випроставшись. — Але, чесно кажучи, мені вже самому стало бісівськи цікаво, тож я все ж таки допоможу вам розібратися в цій плутанині. Проте ви ж розумієте, що через деякий час нам усе одно доведеться залучити до цього Дарена з Кіліаном?
Джуліан трохи насупився, виринаючи з важких думок, і похитав головою.
— Я взагалі не збираюся приховувати це від брата. Просто ти ж розумієш… Ми поки самі й поняття не маємо, чи є в цій історії бодай якась реальна зачіпка, чи це виявиться просто даремною тратою нашого й їхнього часу. Немає сенсу піднімати паніку й втягувати їх, поки ми не з'ясуємо хоч щось конкретне.
Нейтан кивнув, погоджуючись із аргументами Джуліана. Він повернувся й неквапливою, трохи лінивою ходою попрямував до будинку.
Вже перед самісіньким входом він зупинився, обернувся через плече й мовив:
— Якщо дізнаєтеся щось нове — одразу кажіть. Я зі свого боку спробую посмикати ще за кілька ниточок. Можливо, теж вдасться з'ясувати щось важливе.
Трійця кивнула на знак згоди, і Нейтан зник за скляними дверима.
Біля басейну знову запанувала тиша, але тепер вона була важкою й насиченою сенсом. Вонг, Меделін і Джуліан деякий час перетравлювали почуте, слухаючи лише тихий плескіт води.
Вонг першим порушив мовчанку. Він трохи подався вперед на шезлонгу й замислено мовив:
— Ну… Це реально злегка неочікувано. Але, якщо чесно, це звучить набагато більше схоже на правду, ніж усе те, у що ви вірили роками.
Він перевів увагу з Меделін на Джуліана.
— Ви ж завжди вважали, що це якась банальна гризня через акції, гроші чи махінації з бізнесом. Але гроші рідко породжують таку сліпу, глуху ненависть. А от подібна трагедія… Вона цілком здатна спалити всі мости. Це ж не просто посварило Ворена й Еверетта — це тоді вдарило й по ваших дідах, які в ті часи стояли біля керма обох компаній. Така біда легко могла перетворити на ворогів не лише двох найкращих друзів, а й повністю розколоти їхні родини.
Меделін підвелася з бортика басейну, струсила краплі води й підійшла до шезлонга, на якому сидів Вонг. Він м'яко підвів руку й перехопив її долоню своїми пальцями, переплітаючи їх у легкому, теплому дотику.
Джуліан у цей час уже повністю підвівся й сів на своєму шезлонгу, на мить замислившись і дивлячись убік.
Меделін обернулася до нього.
— Ми з Вонгом збираємося трохи покататися містом, а потім десь повечеряти. Поїхали з нами?
Джуліан підвів на них очі, й на його обличчі з'явилася іронічна усмішка.
— М-м… Ти справді вважаєш, що мені буде дуже приємно грати роль третього зайвого?
Меделін показово закотила очі.
— У нас усього лише початок стосунків, тому твоя присутність абсолютно нічого не ускладнить і нікого не обтяжить.
— Серйозно, поїхали, — підтримав її Вонг, подивившись на Джуліана. — Не хочеться залишати тебе ввечері самого з цими думками.
— Годі, ну серйозно, перестаньте носитися зі мною, як із малою дитиною, — Джуліан щиро похитав головою. — Я, між іншим, нещодавно купив новий плед.
Меделін із Вонгом не втрималися й одночасно розсміялися від цієї несподіваної заяви.
— Зараз візьму книжку, загорнуся в цей свіжокуплений плед, сяду на лоджії й спокійно почитаю, — із посмішкою продовжив Джуліан. — Серйозно, усе в порядку. Я справді хочу трохи побути вдома наодинці й зібратися з думками після всього того, що починає відбуватися в нашому житті.
Усі разом вони піднялися й попрямували до будинку.
Меделін із Вонгом швидко привели себе в порядок, переодяглися в міський одяг і незабаром вирушили в бік вечірнього Портленда, залишивши дім у повній тиші.
Джуліан теж даремно часу не втрачав. Він прийняв гарячий душ, змивши із себе залишки денної втоми, переодягнувся в комфортні домашні речі й зібрав усе необхідне для затишного відпочинку.
Узявши свій той самий новий плед, кілька об'ємних подушок та книжку, він вийшов на лоджію.
Сонце вже сідало за верхівки сосен, і денна спека нарешті відступала, поступаючись місцем прохолодному вечірньому повітрю з легким присмаком хвої. Десь у траві під будинком уже пробували голос перші цвіркуни.
Вмостившись якомога зручніше, Джуліан обклався подушками з усіх боків, по-королівськи закутався в теплу тканину від прохолодного вечірнього вітерцю й відкрив першу сторінку.
Цього разу його вибір упав на похмуру класику — «Кладовище домашніх тварин» Стівена Кінга.
М'яке світло, тихий шурхіт сторінок та густа атмосфера книжки нарешті дали йому можливість повністю відключитися від чужих таємниць і хоча б трохи перепочити.