5 глава

───────────
Ти почав пити каву без цукру. Раніше клав дві ложки, а тепер — жодної. Це вона тебе навчила?
Я теж більше не кладу.
Учора твоє вікно світилося до другої ночі. Ти не міг заснути. Я теж.
Бачиш? Ми однакові.
М.
───────────
Вечір сідав на Сент-Олден повільно: спершу потемніли верхівки ялин за огорожею, потім вода в басейні, і тільки тоді небо.
На задньому дворі вже давно пахло смаженим м'ясом і деревним димом. З боку тераси стишено лунала музика, на масивному дерев'яному столі тіснилися пляшки й миски із салатами, а біля гриля Накай спокійно перевертав щипцями шматки на ґратах.
Джуліан сидів трохи осторонь у глибокому кріслі, повільно обертаючи в пальцях склянку з льодом і спостерігаючи за ними. Лід тихо дзенькав об скло щоразу, коли він змінював хватку.
Поруч із Накаєм, упершись стегном у край металевого бортика, стояв Дарен. Він щось тихо говорив, час від часу розмахуючи пляшкою пива. Накай слухав, зрідка кидав короткі репліки, трохи нахиляючи голову. Дарен тихо засміявся у відповідь і відпив ковток.
Поруч, на прохолодній траві, розвалився Коба. Пес закинув лапи вгору, важко зітхнув і демонстративно ігнорував увесь навколишній шум. Його боки ліниво здіймалися від дихання. Джуліан затримав на ньому погляд, і кутики губ мимоволі поповзли вгору.
Ця картина виглядала незвично. Дарен ніколи й нікого надто близько до себе не підпускав — ще зі школи тримав навколо чітку, холодну дистанцію.
А з Накаєм усе працювало інакше.
Раніше Джуліан із Накаєм не перетинався. Усе, що знав про нього, чув від того ж таки Дарена: батько й дід Накая були ключовими фігурами в племінній раді, і Накая з дитинства готували до того, щоб одного дня вести переговори з державою від імені громади й захищати своє.
Джуліан спостерігав, як Накай точними рухами орудує щипцями, контролюючи вогонь. То трохи прикриє заслінку, то відсуне шматки м'яса від найгарячішої ділянки ґрат. Жодного зайвого руху.
І саме тому ця картина викликала посмішку. Хлопець, на плечі якого за кілька років ляже відповідальність за цілу громаду, просто зараз стояв біля розпеченого гриля й із абсолютно серйозним виразом обличчя сперечався з Дареном через ступінь прожарення.
З-за рогу будинку, там, де масивні двері підвалу виходили просто на затінену частину подвір'я, з'явилися Вонг та Меделін. У руках Вонга глухо поскрипував важкий дерев'яний ящик, а Меделін ішла поряд, обережно притискаючи до грудей дві прозорі пляшки джину.
Вони рухалися неквапливо, підлаштовуючи крок один до одного. Дівчина час від часу кидала на Вонга лукаві погляди з-під опущених вій і щось говорила тихим, ледь чутним голосом. Вибившись із зачіски, пасмо волосся постійно спадало їй на щоку. Меделін м'яко прибирала його за вухо й на паузах між фразами закушувала нижню губу.
Вонг слухав її надзвичайно уважно, схиливши голову в її бік. Він ловив кожне слово й час від часу відповідав короткими, але зваженими репліками. На губах дівчини після них з'являлася усмішка.
— ...і якщо бути відвертою, я й сама спочатку не зовсім розуміла, чого від цього чекати, — тихо донеслася остання фраза Меделін, коли вони врешті наблизилися до зони відпочинку.
Джуліан, який досі сидів, ліниво витягнувши ноги біля столу, перевів увагу з їхніх постатей на вміст ящика.
Усередині мальовничо вклалися яскраві лимони, темно-зелені лайми, кілька пляшок тоніку та упаковка скляних пляшечок із барвистими міксами для коктейлів.
Зробивши останній крок, Меделін із легким скляним передзвоном поставила обидві пляшки джину на стіл і, прихопивши порожній келих, опустилася на плетений садовий диванчик поруч із Джуліаном, але її увага ані на мить не переключилася на нього. Вона продовжувала дивитися знизу вгору на Вонга, який акуратно опустив ящик на край стільниці й випростався.
Меделін поправила пасмо за вухом.
— А взагалі... Нейтан насправді дуже класний, — сказала вона, трохи нахиливши голову. На її губах майнула усмішка, яка з'являється, коли згадуєш когось знайомого мало не з дитинства.
Вонг зупинився біля столу й склав руки на грудях, готуючись слухати.
— Його батько — сенатор. І не з тих, кого згадують тільки під час виборів, — у нього реальний вплив у штаті. Я пам'ятаю Нейтана ще худющим підлітком, який постійно тягався за Кіліаном хвостиком. У чотирнадцять він уже розраховувався за всіх у кіно так, ніби це нормально.
— Тобто типовий мажор? — уточнив Вонг, трохи вигнувши брову. — Золота молодь?
У кутику його вуст з'явилася тінь усмішки.
— Ну, приблизно, — дівчина похитала головою. — Але він не робить із цього шоу. І коли я була дурною п'ятикласницею, яка плуталася під ногами в нього з братом, він єдиний ніколи мене не проганяв.
Вонг нічого не відповів, лише кивнув.
Розмову перервав гучний голос збоку басейну.
— Вонг, ну реально, йди мені допоможи! — раптово вигукнув Нейтан із самого верху високої розсувної драбини, дивлячись зверху вниз.
Вонг похитав головою й рушив у його бік.
Нейтан тим часом балансував під стріхою кам'яної альтанки біля басейну. Він намагався розтягнути довгу гірлянду з великими скляними лампочками, які мали створити особливу атмосферу, коли стемніє. Проте дріт безнадійно заплутався в його руках. Кілька лампочок звисали нижче за інші й тихо погойдувалися від кожного руху.
Від гучного вигуку Нейтана Коба різко підняв вуха. Звівши голову, пес пружинисто підвівся з трави.
— Дарене, тримай нашого алігатора біля себе! — стривожено озирнувся Нейтан, міцніше вхопившись пальцями за верхній щабель. — Бо якщо він зараз зіб'є мене разом із драбиною і я впаду в басейн, то купатися будемо ми всі!
Дарен із коротким смішком переглянувся з Накаєм, після чого легенько поплескав Кобу по широкій, масивній спині.
— Сидіти.
Коба слухняно вмостився назад на траву й спокійно спостерігав за тим, як Нейтан нагорі намагається розплутати гірлянду.
Підійшовши ближче, Вонг підставив руки, перехопив звислий край дроту й почав допомагати йому розбирати вузли. Оцінивши масштаб хаосу, він підвів очі:
— Не можна було спочатку її розплутати, а потім лізти на драбину?
Нейтан глянув на нього зверху вниз — без жодного роздратування, але з тим самим виразом «та знаю я, не розказуй».
— Допомагай уже, ради Бога, мовчки, — зітхнув він. — А то всі навколо такі розумні, що я вже сам собі убогим здаюся.
Вонг хмикнув і потягнув свій край дроту вбік. Вузол трохи послабився.
У цей час на диванчику біля басейну панувала зовсім інша атмосфера. Меделін із теплою усмішкою спостерігала за цією картиною, не зводячи очей із Вонга. Джуліан сидів поруч і час від часу просто скошував на неї очі, навіть не повертаючи голови. Його склянка вже давно стояла на столі, а пальці недбало лежали на підлокітнику.
Трохи завагавшись — ніби вирішуючи, варто питати чи ні, — Меделін усе ж повернулася до нього.
— Джуліане... а у Вонга є дівчина?
Джуліан не одразу відповів. Він коротко пирхнув, заплющив очі, нахилив голову й протер пальцями перенісся.
— Ні, — сказав він із м'яким видихом. — У Вонга немає дівчини.
Меделін з легким зітханням відкинулася на спинку диванчика, підперла підборіддя рукою й тепер уже абсолютно відкрито продовжила дивитися на Вонга.
— Блін... гарний, зараза, — стиха мовила вона, розпливаючись у посмішці. — Мені здається, я ніколи ще не бачила таких гарних хлопців.
Трохи пізніше на подвір'ї пролунав глухий шум автомобільного двигуна — приїхали Кіліан, Кайден і Зейн. Хлопці вибралися з машини, тримаючи в руках стоси гарячих коробок із запашною піцою та кілька великих упаковок із содовою й «Кока-колою». Двір миттєво наповнився голосною метушнею, тупотом ніг та сміхом.
Насправді головною ініціаторкою всієї цієї вечірки, підготовка до якої зараз так бадьоро кипіла біля басейну, була саме Меделін. Це вона продзижчала всім вуха ідеєю, що їм просто необхідно влаштувати свято.
По-перше, нарешті вони зібралися всі разом в одному місці, що останнім часом траплялося не так уже й часто. По-друге, попереду чекав новий навчальний рік в університеті. Але найголовніший привід, яким дівчина козиряла з самого ранку, — це те, що Джуліан із Вонгом нарешті вступили на перший курс.
Вона висловилася чітко й беззаперечно: таке досягнення просто злочинно залишити без належного святкування.
— Нарешті! Їжа приїхала! — Меделін бадьоро підхопилася з диванчика й весело плеснула в долоні.
Вона на мить затримала погляд на Вонгу, який разом із Нейтаном якраз закінчував розправляти останній відрізок гірлянди, а тоді рушила назустріч хлопцям, які саме розвантажували на стіл перші коробки з піцою.
Кілька коробок одразу опинилися на столі. Хтось відчинив верхню, і разом із гарячим повітрям у двір вихлюпнувся запах розплавленого сиру, тіста й спецій.
У повітрі остаточно запахло вечором і передчуттям чогось дуже хорошого.
Коли всі вже розсадилися за столом серед коробок із гарячою піцою та склянок із содовою, Меделін раптом зловила себе на тому, що її увагу привертає дещо зовсім інше. Вона вже деякий час непомітно спостерігала за Кайденом та Джуліаном.
Джуліан практично весь час ховав очі, старанно уникаючи прямого зорового контакту — то крутив у руках склянку, то вивчав візерунок на серветці.
Натомість Кайдену, здавалося, було неймовірно важко відвести погляд від Джуліана. Він стежив за кожним його рухом, стискаючи пальцями край столу.
Зрештою Меделін скористалася тим, що Кайден сидів праворуч від неї. Вона нахилилася до нього й прошепотіла майже в саме вухо:
— Ти можеш мені, чорт забирай, пояснити, що між вами з ним відбувається?
Вона коротко кинула погляд у бік Джуліана, даючи чітко зрозуміти, про кого мова.
Кайден повернув голову й подивився на сестру.
Меделін на мить затамувала подих. Очі дівчини розширилися від шоку.
— Блін... ти серйозно? — так само тихо, гамуючи емоції, видихнула вона. — Цього не може бути. Ти і Джуліан?..
Вона говорила максимально тихо, аби ніхто біля столу не почув ані слова, але вираз її обличчя був надто красномовним. Це миттєво привернуло увагу Кіліана. Він злегка примружився й підвів брови, питально глянувши на Меделін, мовляв, що це з тобою?
Меделін одразу зорієнтувалася: м'яко усміхнулася Кіліану, невимушено знизала плечима й потягнулася за шматочком піци, роблячи вигляд, ніби абсолютно нічого не сталося.
— Тато вб'є тебе, — сказала Меделін із лукавою посмішкою, опускаючи погляд на свою тарілку.
Кайден знову ненадовго затримав погляд на Джуліані, а потім перевів очі на Кіліана, який весь цей час уважно спостерігав за розмовою брата й сестри.
— Татові доведеться стати в чергу, — тихо й з легким скептицизмом вимовив Кайден.
Меделін підняла очі, миттєво зрозумівши підтекст його слів. Вона коротко глянула на старшого брата — той досі сидів із примруженими, оцінливими очима. Дівчина ще ближче підсунулася до Кайдена й майже в саме вухо шепнула:
— Він знає?
Кайден мовчки кивнув.
— Очманіти можна... — видихнула Меделін, приголомшено покрутивши головою й намагаючись прибрати з обличчя зайві емоції.
Далі вечір проходив легко й невимушено. Вони змішували джин із тоніком, додавали багато льоду та шматочки свіжого лайма — без фанатизму, просто для легкого розслаблення та гарного настрою.
Кайден, проходячи повз, мовчки поставив перед Джуліаном склянку: тонік, багато льоду й два шматочки лайма. Так, як Джуліан пив колись.
Джуліан на склянку не глянув.
Вона так і простояла до кінця вечора, поки лід не розтанув.
Льоду на всіх вистачило ненадовго. Меделін зазирнула в порожнє відро й розвела руками.
Нейтан, не встаючи з шезлонга, набрав номер.
— Привіт, це Нейтан Вілдер. Чотири мішки льоду й пару ящиків тоніку. Так, туди ж, куди й минулого разу. Дякую.
Він поклав телефон на стіл.
За двадцять хвилин біля воріт уже гальмував фургон доставки.
Вонг кинув на Нейтана довгий погляд.
— Що? — знизав плечима той. — Корисно знати людей.
Здається, Вонг і Коба нарешті порозумілися. Пес більшу частину вечора наполегливо намагався познайомитися з ним ближче: раз у раз підходив, уперто тицявся мокрим носом у долоню й підставляв під руку свою масивну голову, буквально вимагаючи ласки. Вонг спочатку обережно, а потім усе сміливіше гладив його за вухами, і пес, задоволено прижмурившись, остаточно прийняв його до зграї.
Тим часом Нейтан і Зейн перебралися до басейну й влаштували справжні запеклі перегони на надувних матрацах — хто швидше перепливе з одного кінця в інший. Вонга обрали головним і єдиним суддею.
Щоправда, Нейтан після кожного запливу голосно обурювався, що Вонг судить абсолютно нечесно й явно симпатизує Зейну, бо з чотирьох запливів поспіль три виграв саме Зейн.
Основна частина компанії в цей час затишно вмостилася в кам'яній альтанці. Тепле світло розвішаних лампочок освітлювало стіл, довкола панували сміх і дзенькіт склянок, а з басейну на стіни падали рухливі відблиски води. Десь у траві за альтанкою завели свою пісню цвіркуни, а нічне повітря повільно остигало, змішуючи запах хлорки з басейну із солодким ароматом лайма в склянках.
Уже далеко за північ, коли втома та випите нарешті далися взнаки, веселий шум біля басейну почав поступово стихати. Основне світло в альтанці згасло, залишивши тільки м'яке світіння гірлянд, і виснажена, але задоволена компанія почала повільно розходитися.
Обмінявшись напівсонними «добраніч» та легкими обіймами на сходах, усі один за одним піднялися до своїх кімнат.
Великий будинок повільно занурився в нічну тишу. Згасли останні вікна на другому поверсі, і лише тихий шелест вітру надворі та відблиски місяця на дзеркальній гладіні басейну нагадували про те, як шумно тут було ще годину тому.
Меделін завмерла посеред напівтемного коридору другого поверху.
Крізь зачинені дерев'яні двері линула музика.
Гітара. З кімнати Кайдена.
Він грав повільно, розтягуючи ноти без поспіху — так, як робив лише тоді, коли не мав найменшого бажання ні з ким розмовляти. Окремі звуки просочувалися крізь двері й губилися в тиші коридору.
Меделін не стала стукати. Просто сперлася плечем об стіну навпроти дверей і схрестила руки на грудях.
Слухаючи ці перебори, вона думала про брата.
Ще малим Кайден примудрявся знаходити хаос там, де панував ідеальний порядок. Якщо перед ним лежала пряма й безпечна дорога, він неодмінно звертав у хащі — туди, де батько хапався за голову, мати мовчки заплющувала очі, а Кіліан лише примружувався, прикидаючи, скільки часу піде на порятунок бісового брата.
Стіна за спиною була холодною навіть крізь тонку тканину футболки. Меделін перенесла вагу на іншу ногу, не відриваючи плеча від стіни.
За дверима гітара на мить збилася з ритму — Кайден узяв не той акорд і тут же виправився. По губах Меделін ковзнула усмішка на цю дрібну похибку.
Потім з'явилися мотоцикли. Спочатку закриті треки, згодом — нічні, просякнуті бензином та адреналіном нелегальні заїзди в промислових зонах. Батько скаженів, мати мовчала, а Кіліан дивився на брата як на розрахунковий ризик, який треба вчасно купірувати.
Меделін перехопила руки зручніше, все ще притискаючись плечем до стіни.
При цьому Кайден примудрявся легко отримувати високі оцінки, чим остаточно спантеличував батьків.
Меделін пригадала, як за сімейним столом Кайден спокійно, неначе між іншим, відрізав:
— Я не збираюся працювати в компанії.
— І що ти пропонуєш робити з тим, що стане твоїм? — ледь стримуючись, запитав тоді батько, стиснувши виделку.
— Продати.
За столом запала така тиша, що Меделін насилу втримала сміх. Кіліан лише повільно потер перенісся.
А ще вона досі пам'ятала, як у чотирнадцять її звалила важка гарячка. Тринадцятирічний Кайден провів біля її ліжка дві доби. Спочатку спав у кріслі, потім узагалі не змикав очей: подавав воду, стежив за диханням і чергував на підлозі, спершись спиною до стіни.
— Ти чого тут? — хрипіла вона вранці, ледь відкриваючи повіки.
— Стережу. Від твоєї температури.
Від цього спогаду в Меделін сіпнулися куточки губ.
За дверима знову протягнулася довга нота, після якої настала коротка пауза.
Вона відштовхнулася плечем від стіни й тихо прочинила двері.
Кімнату заливало тьмяне бурштинове світло. Десь за вікном спалахували вогні під'їзної алеї, і їхні відблиски лягали на стелю рухливими смугами.
Кайден сидів у глибокому кріслі. Гітару він щойно відставив убік, дбайливо притуливши до підлокітника.
Меделін безшумно зайшла до кімнати й опустилася на край ліжка. Пружини під нею тихо рипнули.
Кайден відкинувся на спинку крісла. Закинувши ногу на ногу, він перевів на сестру пильний, спокійний погляд, ніби вже наперед знав, із чим вона прийшла.
— Ну і як тебе цього разу занесло? — запитала Меделін, проводячи долонею по пухнастому сіруватому покривалу.
Кайден припідняв брову й провів язиком по внутрішньому боці щоки.
За прочиненим вікном шелестіли ялини — єдиний звук, що заповнював паузу.
— Ти так це називаєш? — перепитав він, і в голосі його чулася та фірмова безтурботність, яка нікого не обманювала.
Меделін нахилилася вперед, спираючись ліктями на коліна. Долоні лягли на щоки, стиснувши їх. Кілька секунд вона роздивлялася брата.
Потім похитала головою.
— Чорт, та ви просто як сучасні Ромео і Джульєтта, — сказала вона. — Замість Монтеккі й Капулетті — два непримиренні клани: Канги й Ешворти. А єдина відмінність у вашій драмі полягає хіба в тому, що Джульєтта цього разу — теж хлопець.
Кайден намагався втримати серйозний вираз обличчя, але з грудей усе ж вирвався короткий смішок. Він потер лоб долонею, ховаючи посмішку.
— І ще одне, — продовжила Меделін, але раптом осіклася, ніби її осяяла якась деталь.
Вона примружилася.
— Чорт, та в нього навіть ім'я схоже… Це просто якийсь сюр, серйозно. Коротше, я дуже сподіваюся, що ваша історія з Джуліаном не закінчиться так само печально, як в оригіналі.
Кайден перестав усміхатися. Його брови зійшлися на переніссі, а рука повільно опустилася з чола на підлокітник.
— Зачекай… А там що, хтось помер?
Меделін завмерла, дивлячись на нього так, ніби він щойно зізнався, що ніколи не бачив моря.
— Схоже, тобі й справді варто перечитати класику. Так, Кай, там повмирали майже всі. Тому я серйозно: давай якось обережніше, добре? Господи, який же ти в нас дурний…
Вона підхопилася з ліжка — покривало зім'ялося під нею — підійшла до крісла й вмостилася Кайдену на коліна. Обвивши руки довкола його шиї, вона ніжно поцілувала брата в маківку.
Кайден одразу пригорнув її у відповідь.
— Мені не подобається, коли ти надовго кудись від'їжджаєш, — тихо сказав він, уткнувшись підборіддям їй у волосся.
— Два місяці в Італії — це й правда довго, — погодилася Меделін.
Кайден стиснув сестру в обіймах міцніше:
— Занадто довго. Мені потрібно, щоб ти була поруч.
— Я й так намагаюся завжди бути поруч, — відгукнулася Меделін, вивільняючи руку, щоб пригладити йому волосся на скроні. — Бо якщо мене не буде, Кіліану буде дуже тяжко сам-на-сам розгрібати все те, куди ти вічно влазиш через свій нестерпний характер.
Вона жартома дала йому легкого підзатильника, і Кайден щиро та голосно розсміявся — так, що аж крісло під ним рипнуло.
— Ну добре, розкажи мені по порядку, в чому там у вас проблема, — Меделін зручніше вмостилася на руках у брата.
Кайден замислився, дивлячись повз неї — кудись у нічне небо за вікном.
— Тобі по пунктах, від найстрашнішого до найменш страшного, чи як заманеться?
— Як твоя душа бажає, — знизала плечима Меделін.
Кайден загнув палець.
— Ну, по-перше, наші батьки та їхня взаємна люта ненависть один до одного.
Меделін мовчки кивнула. Тут і сперечатися не було сенсу.
— По-друге, ми з Джуліаном обоє хлопці.
Цього разу вона заперечно похитала головою.
— Це не має абсолютно ніякого значення, — відрізала вона. — Далі.
Кайден загнув другий палець, не сперечаючись.
— Добре. По-третє, Кіліан, — продовжив він, і жарт на секунду зник із його обличчя. — Він переживає не так через батька чи Еверетта Канга, як через Дарена. Боїться, що коли той дізнається про нас із Джуліаном — це може стати кінцем їхній дружбі.
— Старшенького я беру на себе, — перебила його Меделін. — Продовжуй.
Кайден кивнув.
— Ну, і сам Дарен.
Меделін трохи помовчала, перш ніж відповісти:
— Наскільки я знаю, Дарен дуже прив'язаний до Джуліана й обожнює молодшого брата. Але при всій своїй холодності й твердості характеру він щодо нього абсолютно ведений. Твій Джуліан — не просто хлопець із гарненьким личком. Він уміє маніпулювати всіма навколо, включно з обома батьками й старшим братом.
Вона перевела погляд на Кайдена.
— Тому, як на мене, питання не в Дарені. Питання в тому, чого насправді хоче сам Джуліан.
Кайден кілька секунд мовчав. Його пальці машинально перебирали край рукава сестри, а погляд залишався спрямованим кудись поверх її плеча.
— До речі, як тобі Вонг? — зненацька запитала вона, скоса спостерігаючи за реакцією брата.
Кайден закотив очі й втомлено протер обличчя долонею, усім виглядом демонструючи, як вона його задрала.
— Вонг реально класний, — визнав він із зітханням.
— І він мені дуже подобається, — додала Меделін.
— Тобі подобаються всі хлопці, чия зовнішність хоч трохи змахує на модельну, — хмикнув Кайден.
Меделін не відповіла одразу. Грайливість вмить зникла з її обличчя. Вона опустила погляд на свої пальці, пом'яла краєчок покривала й заговорила вже зовсім іншим, тихим тоном:
— До чого тут зовнішність? Здається, це вперше в житті, коли мені геть байдуже, як він виглядає. Я дивлюся на нього… Ми знайомі лише добу, але я відчуваю: це щось дуже серйозне.
Кайден замовк, дивлячись на неї уважніше, ніж зазвичай. На його обличчі більше не залишилося жарту.
Потім він уткнувся носом сестрі в плече й тихо сказав:
— Ну, тепер ти хоч трошки краще розумієш мене.
За вікном стояла глуха ніч. Відблиски вогнів під'їзної алеї й далі ковзали стелею, а в кімнаті знову стало тихо.
Унизу, на столі в порожній альтанці, так і стояла склянка з двома шматочками лайма. Лід у ній давно розтанув.