Глава 29

— Разом ми спати будемо. А як же! — бурмочу собі під ніс, гуляючи безлюдним пляжем. Не можу повірити, що Дамір дійсно орендував нам номер з однією спальнею.

Він має рацію, звісно, ми чоловік і дружина, ось тільки це нічого не означає. Ми тільки почали працювати над нашими стосунками, а чоловік вирішив одразу затягнути мене у своє ліжко. Байдуже, що я вже під серцем його дитину ношу й ми ніби як проводили разом ночі, просто я вважаю, що ми ще не перейшли на новий рівень у стосунках. Хоча збрешу, якщо скажу, що не хочеться.

Просто вдома ми спимо в різних спальнях. Дамір сам так вирішив ще на початку нашого шлюбу, велів не заходити в його кімнату. То чому раптом передумав?

Я обіймаю себе за плечі, коли здіймається вітер із моря. Не холодно, але бризки летять в обличчя. Я підходжу ближче, скидаючи туфлі. Тепла вода торкається щиколоток.

Спостерігаю, як сонце повільно зникає за горизонтом. Пускає промінчик по воді, прямо до мене. Усміхаюся цій дрібниці, відволікаючись від власних думок.

Насолоджуюся тим, що відбувається, очищаючи голову. Потім поговорю з Даміром, щось придумаю. Одразу обговорити не вийшло, бо чоловік поспішав на свою зустріч.

Я роблю кілька світлин для подруг, і наш чат розривається реакціями. Захопленням, компліментами, запитаннями.

Усім цікаво, що відбувається. Я їхала зовсім в інших справах, а тепер опинилася на казковому курорті.

Я швидко друкую відповідь, кидаю посилання на екскурсії, які хочу взяти. Поки Алієв буде зайнятий роботою, я хочу наповнити свої дні незабутніми враженнями.

Алекс щось довго друкує, але так і не відправляє. Із завмиранням серця чекаю на її реакцію.

Адже подруга єдина, хто знає всю історію з Даміром. Кожну дрібницю. Решта дівчаток отримали лише короткий виклад.

Але замість повідомлення — подруга телефонує мені.

— Ти з ним зійшлася? — починає без передмов. — Еліно, скажи мені, що я все неправильно зрозуміла! — у її голосі виразно звучать осудливі інтонації.

— Ми не те щоб зійшлися, — невпевнено бурмочу під ніс. — Просто…

— Просто він тебе зрадив, поводився як мудак, а ти пробачила? Ще й на море з ним поїхала? Як відчувала, що мені потрібно було їхати з тобою.

— Він не зраджував мене, — не знаю, чому так завзято захищаю Алієва. Адже зовсім недавно перед подругою сльози лила через нього й розповідала, яка він жахлива людина і як використовував мене. — Ми поговорили й обговорили цей момент. Там нічого не було. Насправді ми з Даміром дуже багато зараз розмовляємо. І все в рази краще, ніж було раніше.

Я розповідаю подрузі все. Вона не добирає виразів, коментуючи вчинки сестри. І навіть трохи розчулюється тому, як поводиться Дамір.

Алекс сама з якимось диким захопленням чекає, коли мій малюк народиться. У неї четверо молодших сестер, вона обожнює дітей.

Хоч у турботі про малюка вони з Даміром зійшлися.

Мені не те щоб важливе схвалення подруги… Але хотілося б, щоб дорогі мені люди ладнали між собою, а не ворогували.

— Я все одно не схвалюю цього. І він мені не подобається, — попереджає подруга, але її тон пом’якшується. — Не забуду ні минулих помилок, ні майбутніх.

— Алекс! У нас зараз усе добре. Я б дуже не хотіла, щоб хто-небудь мені нагадував про минуле.

— А я і не буду нагадувати. Я просто запам’ятаю. Щоб якщо облажається, то я пригадала все!

— А якщо не облажається?

— Я буду дуже за тебе щаслива! Скажу найбільш сльозливий тост на вашому весіллі, підтримаю, жодного разу нічого не скажу.

— Алекс, ми вже одружені.

— Нічого не знаю, мене ніхто не запрошував.

Я сміюся. Так, весілля в нас з Алієвим було жахливим. Але ж це нічого не означає, правда? Дехто й без штампа в паспорті живе, їм це підходить. Просто в нас усе пішло в дивному порядку.

Весілля без кохання і знайомства, потім — дитина з’явилася. І лише після цього ми почали будувати щось вартісне.

Ми базікаємо з Алекс ще кілька хвилин, я добираюся до підвісних гойдалок. Легко розгойдуюся. Через те, що гойдалки розташовані на узвишші, складається відчуття, що я ось-ось полечу в море. А щільний ряд дерев приховує мене від інших.

Тут добре й зовсім немає вітру. Шкода тільки, що я не взяла із собою щось попити. А так би могла провести тут весь вечір.

Поступово розмова переходить до навчання. Алекс обіцяє допомогти, якщо мені щось потрібно буде отримати в універі. А після, із запинкою, повідомляє чудову новину. Вона теж отримала відповідь з університетів, її прийняли на магістратуру.

Колись це було нашою спільною мрією. Але якщо я цілилася на Лігу Плюща, то подруга просто хотіла переїхати до Нью-Йорка. І тепер її мрія здійснилася.

— Це ж так чудово, Алекс! — не можу стримати радості, я дуже щаслива, що в подруги все вийшло. — Супер!

— Суперського тут мало, — лунає над вухом незадоволений голос Даміра. — Розмову закінчуй, Елю.

Тон його голосу низький, хрипкий, наповнений роздратуванням. А обличчя насуплене, жилка пульсує на скронях.