Глава 25

— Заспокойся, я не збираюся тебе вбивати. Але це не скасовує того факту, що ти мені брехала, — він обхоплює моє підборіддя пальцями, змушує підійняти голову й дивитися на нього. — Навіщо ти це зробила? Так сильно мене ненавидиш?

Я мовчу.

— Чорт, Еліно. Що тебе не влаштовує? Я ж старався, насправді старався. Ні для кого стільки не робив, як для тебе.

— Ти робиш мені боляче, Даміре.

Він прибирає руку від мого підборіддя.

— Своїми вчинками й зневагою, — даю зрозуміти, що я зараз не про те, з якою силою його пальці стиснули мою шкіру. — А дитина… Адже це означає, що якщо народиться дитина, то я назавжди з тобою пов’язана буду. Я не хочу такого життя, Даміре.

Він важко зітхає, скуйовджує волосся, знову на мене дивиться.

— Невже тобі так погано поруч зі мною? Мені здавалося, ми знайшли спільну мову.

— Знайшли спільну мову? — пирхаю, перепитуючи. — Знаєш, мені теж так здавалося. Я змирилася із цим шлюбом, старалася для тебе, думала, у нас усе може вийти, але я помилялася. Тобі плювати на мене. На мої старання, на мої почуття!

— Не перебільшуй, Еліно. Ніколи такого не було.

— Серйозно? Згадай, як ти зі мною поводився, Даміре. Ми домовилися повечеряти на твій день народження, я весь день біля плити стояла, над подарунком голову сушила, а ти напився десь, напевно, ще й ніч провів з іншою. А потім з’явився в такому стані вдома. Як думаєш я почувалася при цьому? А? Ну ж бо, відповідай! Мовчиш? Сказати нічого?

Дамір дивиться на мене, не відводячи погляд. У його очах лютий блиск. Він робить крок назад, губи стиснуті в щільну лінію. Він дихає важко, як і я.

— Еліно, ти багато чого не знаєш про мене і про моє життя, — нарешті вимовляє після довгої паузи.

— Саме так, Даміре, — усміхаюся я, слова просякнуті гіркотою. — Я нічого про тебе не знаю.

Мені важко дається кожне слово. Дивитися на нього нестерпно. Відвертаюся до умивальника. Повертаю кран, мені раптом так жарко стає. Потрібно охолонути.

— Я ніколи не святкую свій день народження, бо цього дня загинула моя мати. Це сталося через мене, — неголосно вимовляє Дамір, і ці слова змушують мене завмерти.

— У мій дев’ятий день народження лив дощ, батько був у відрядженні, а ми з мамою злягли з якимось вірусом, тому святкування відклали на кілька днів. Я дуже хотів задути свічки на торті, щоб загадати бажання, тож мама взяла парасольку й побігла до магазину, щоб купити цей бісів торт, і потрапила під машину. Через сильний дощ водій її просто не помітив. Це не та історія, яку я люблю розповідати. Думаю, ти розумієш, чому.

Я затримую дихання, забуваю, як дихати. Уявляю маленького Даміра, який чекає на свою маму сам у будинку, і мені стає його шалено шкода. Але це не скасовує того факту, що йому плювати на мене.

— Ти міг просто сказати, що зайнятий цього дня, а не змушувати мене чекати на тебе півночі й думати, що ти був з іншою жінкою.

— У мене не було інших жінок, Еліно, з тієї ночі на кухні. Тільки ти.

Я підіймаю голову, зустрічаюся у відбитті дзеркала з його поглядом. Його слова мене вражають.

— Я не вірю, — хитаю головою, тихо прошепотівши. Але Алієв почув.

— Я хочу дати нашому шлюбу шанс. Ми одружені й у мене немає бажання воювати зі своєю дружиною. Я хочу нормальну сім’ю, щоб після роботи їхати додому, а не думати, як би довше в офісі затриматися, щоб із дружиною в будинку не зіткнутися. Нумо поїдемо додому, Еліно, і спокійно про все поговоримо. Побудуємо спільні плани на подальший рік. Адже якщо ти вагітна, то навряд чи зможеш довчитися. Я тебе ні в який Лондон точно не відпущу. Я намагатимуся бути більш уважним до тебе. Почнемо все із чистого аркуша. Підемо на побачення, проводитимемо більше часу разом, — вимовляє м’яко, гіпнотизуючи мене. Адже це саме те, чого я так хотіла. Але чи не пізно він пропонує все це?

— Даміре…

— Ні, спочатку вислухай мене до кінця, добре? — не дає мені сказати ні слова. — Ти сама чудово знаєш, як це — рости в неповноцінній сім’ї, а потім — без матері й без батьківської любові, у сім’ї, де тобі не раді. Я теж рано втратив матір, Еліно. І я не бажаю своїй дитині такого життя. Я теж не планував дітей. Але це сталося. І її щастя повністю залежить від нас.

— Стосунки, які тримаються тільки заради дитини — приречені на провал, Даміре, — прикушую губу й відводжу погляд.

— А хто сказав, що я хочу повернути тебе тільки заради дитини?

— Ну, ще ти турбуєшся про землю, яку тобі батько віддав.

— Я про неї навіть не згадав, — сумно усміхається він, — думав лише про те, як порожньо й тихо без тебе в домі стало, коли ти втекла від мене. І що їжа раптово не такою смачною виявилася, бо вечерю мені не ти готувала.

— Як ти дізнався? — запитую зі здивуванням. Адже робила все, щоб він не знав про те, що щодня готувала для нього.

— Марія Андріївна сказала. Знаю, що в минулому наговорив тобі багато поганого й поводився не найкращим чином, але я не шкодую, що моєю дружиною стала ти, а не твоя сестра. Не тікай від мене, Еліно, дай мені ще один шанс і ти не пошкодуєш. Клянуся тобі. Ти отримаєш усе, що хочеш. Я любитиму тебе й нашу дитину понад усе на світі.