Розділ 1

Нарешті я наважилась і запустила свій власний сайт. Він був у жовто сірому забарвленні, що, на мою субʼєктивну думку, виглядало стильно. Я одразу вказала свій номер робочого телефону й електронну пошту. Знайомий порадив ще детально описати всі послуги котрі я надаю. Ви напевно, читаючи це, подумали про щось непристойне, але хочу вас запевнити – це не так. 

Тому, прошу мене вітати – я відкрила власне детективне агентство! Так, воно маленьке і не варто сподіватися на якісь надзвичайні замовлення. Та все одно, я дуже собою пишаюся. Пишалася, поки, приблизно, за кілька днів мені не подзвонив якийсь чоловік. 

– Алло, це детективне агентство Mallow, мене звати Олена. 
– Покличте вашого керівника, мені потрібна допомога. – Швидко сказав він. 
– Керівник, це я. – намагаючись говорити впевнено, пробурмотіла я.
– Дівчина керівник? – здивовано хмикнувши, він одразу поклав слухавку. 

Ну, що тут скажеш? Кажучи правду, мене це засмутило. Сильно засмутило. Бо з якої такої радості, він вирішив, що я гірша за когось іншого? 

Я знову зайшла на сайт й почала описувати послуги. Тільки коли я розписала все максимально детально, то змогла відчути полегшення. Особливо той момент, як вказала своє імʼя як Головного(і поки що єдиного) детектива. 

Моє імʼя Олена Київ, я не зі столиці, а народилася й виросла в місті Дроговичі, Львівської області. Закінчила Львівський Національний Медичний Університет. В інтернатурі навчалася на кафедрі загальної хірургії, але потім перейшла до клінічної імунології та алергології. Не хвилюйтеся, багато про себе говорити не буду. Лише хотіла ще зазначити, що завжди була активною дівчиною, котра старанно готувалася до кожного заліку й екзамену. Мої друзі брали мої конспекти, в котрих я записувала кожне слово викладача. Так, я цим дуже пишалася! Не кожен здатен так швидко писати! 
Після завершення університету, я почала працювати в клініці, але моя романтична натура бажала більшого. Памʼятаю той день, коли звільнилася і прийшла додому. Мати з батьком кілька годин розказували як витратили гроші на мою освіту, а я звільнилася через три місяці роботи.  

Так, знань мені не вистачало, але мені здалося, що варто спробувати себе ще в чомусь. Тому, після того як батьки заспокоїлися(принаймні перестали мені кожної хвилини дорікати), я вступила до Львівського Університету Внутрішніх справ. Враховуючи мою прискіпливу натуру, я обрала факультет права. Тільки після цього моя душа відчула небувалий розмах можливостей! Я встигала навчатися і працювати, навантаження було надзвичайне. Але я пишаюся тим, що впоралася з цим. 

Але, як я вже казала, я людина романтична, тому замість влаштуватися на посаду юриста – я відкрила власне детективне агентство. Не буду розказувати, скільки труднощів було в мене на цьому шляху(їх було вдосталь), та зараз це приносило мені радість. 

Я відчувала, що в мене все вийде! Тому той перший телефонний дзвінок так сильно мене засмутив. Чому хтось судить мене лише за те, що я жінка? Невже жінка не може бути детективом? Звичайно що може! 

Тому я силоміць витиснула того чоловіка зі своїх думок і…включила новини. 

– …було знайдено тіло чоловіка. За свідченнями очевидця, ми дізналися, що померлий був пʼяним, коли сталася трагедія. 

Знову задзвонив мій телефон, я слухаючи дикторку, потяглася за ним рукою. 

– Алло! – голосніше ніж треба сказала я. 
– Олено, це ти? – сказала якась жінка. 
– Так, це я. 
– Сподіваюся, я тебе не відволікаю. 
– Ні, звичайно ні. – одразу впевнила співрозмовницю, хоча досі не розуміла з ким говорю. 
– Ти можливо мене не згадала, – голос був стурбованим. – Я Надія Іванівна, мати Богдана Короленко. 
– Так! Я згадала. – Нарешті хоча б щось прояснилося. – Чим можу вам допомогти? 
– Мені твоя мати говорила, що ти відкрила агенцію…
– Так, вона почала працювати не так давно. 
– Сподіваюся, в тебе знайдеться час допомогти мені у моїй справі. Розумію, можливо ти вже над чимось працюєш, але мені дуже потрібна твоя допомога. 
– Не хвилюйтеся, будь які справи зачекають. – Мені здалося, що я повинна була відповісти якось по іншому, але не хотілося, щоб ця жінка подумала, що звертається до нездари без справ. 
– Ти не могла б підʼїхати якомога швидше? Справа термінова. 
– Звичайно. 
– Я відправлю тобі мою адресу і буду чекати. Сподіваюся ти зможеш приїхати прямо зараз? 
– Так, я вже збираюся. 
– Тоді до зустрічі. Код на вхідних дверях 836, третій поверх. 
– Буду у вас не більше ніж за годину. 
– Дякую. – Надія Іванівна ніби з якимось полегшенням зітхнула. – Я чекаю на тебе. 

Поклавши слухавку, я зрозуміла, що це моя перша справа! Радіти сильно не треба, звичайно ж, бо можливо там сталося щось справді погане. Та все одно, я швидко побігла в коридор й схопила куртку. Вже взуваючись, мені надійшло повідомлення про котре казала Надія Іванівна. Швидко глянувши на адресу, я вибігла на вулицю. Зараз мене тішило, що я казала, що буду за годину. Сівши в автобус номер 18, біля універмагу “Океан” я, на свій подив, знайшла вільне місце й поїхала. 

Автобус їхав повільно оминаючи такі вже рідні вулички. Я тут жила не так давно, всього кілька місяців. Переїхати від батьків, стало одним з найважливіших моїх рішень! Хоча складно передати, наскільки ці тижні видалися важкими. Добре, що за навчання, я змогла відкласни деяку суму грошей на перший час. Думаєте як я все встигала? Відповідь очевидна. Мої конспекти, всюди викликали захват, а разом з відповідями на самостійних роботах, приносили непоганий прибуток. Можливо це не дуже правильно, але я як відчувала, що гроші мені будуть потрібні. Тому Львів вітай мене! 

Якщо справа не піде, гроші закінчаться, то доведеться закривати агентство, і йти працювати не на себе. Мені цього дуже не хотілося. 

Приблизно біля податкової я згадала, що треба записати в календар, коли необхідно сплатити податки. Можливо з часом, вдасться найняти на роботу того, хто буде це робити за мене. Чомусь з цим, мені завжди було якось складно. Хоча подруга з медичного університету розмовляла на цю тему дуже вільно. Ні, все було не зовсім так. Леся, була так обізнана, бо її батьки мали власний бізнес. Невеликий, але мали.