Розділ 1 .Незмінний досвід

Перше, що я бачу після пробудження — рожевий тонкий папір, що шурхотить звідусіль, яскраве світло та усміхнене обличчя дівчинки, на ім'я Натуся. Здається, це ім'я може звучати більш серйозно, по дорослому, але найчастіше її кличуть саме  так. Мені подобається. 

Вона дивиться на мене і з нетерпінням в очах дістає з мого невеличкого гніздечка. 

Скоро я займу своє звичне місце, де перебуваю що разу, коли Натуся відкриває мою коробку — в самому центрі ялинки.

Сподіваюся, моя сукня така ж неймовірно гарна, якою я її пам'ятаю — бузкова тканина з атласу, вкрита  напівпрозорою димкою, на якій виблискують зорі. Багато пір'я у ліфі з блискучою обшивкою зі срібла, волосся лежить ніжними кучерями на плечах, а на них    моя гордість —  корона з зіркою і блискучим місяцем.Таку ж корону має й Натуся, а от її  сукні змінюються  щодня, і я  з цікавістю чекаю, щоб побачити наступну. Цього разу, коли ми танцюємо в кімнаті, сповненій вогниками й теплим світлом каміна, яскраво жовта спідниця кружляє довкола неї, гортає тоненьку постать,  рукава ліхтарики доповнюють атмосферу свята. 

Ми ще довго танцювали. Усе довкола злилося в єдину картинку : кольоровий калейдоскоп, тріскіт багаття та дівочий спів. 

 -  Дякую вам за танець, панно ! - Натуся поцілувала мою руку. Ту, що була на рівні талії, тоді як інша — піднята над головою. 

Не розумію чому саме у такій позі закарбоване моє тіло. На диво воно ніколи не стомлюється, але й ніколи не рухається, доки не приходить особливий час. 

Маленька подруга, яка насправді була набагато більша за мене підійшла до величезної ялинки, всіяної ліхтариками, шарами, а також іншими іграшками  та повісила мене так високо, як тільки змогла дістати. Вона відійшла на декілька кроків, все ще дивлячись на мене, а також оглядаючи інших жителів вічно зеленого дерева, які виходять погуляти напередодні зимових свят.

- Натуся ! Йди но сюди, Люба ! Треба вже збиратись, якщо хочеш зі мною в магазин. - покликав приємний жіночий голос. 

 - Вже йду! — Дівчинку вирвали з її фантазій, коли вона роздивлялася іграшкового їжачка, що висить прямо піді мною. Натуся нервово оглянулася, встала і побігла до дверей.

Такий час я називаю "обідньою перервою", коли можна просто висіти, роздивлятись усе в кімнати, коли чуже життя не заповнює твої думки.

Усе було вже прикрашено і повністю готово до Різдва.  Вочевидь цього року мене дістали останньою, бо минулого — зняли з гілки першою і я опинилася на дні спільної коробки. Кімната і  розташування ялинки не змінилися. Велика зала з вікнами до самої стелі, оксамитові пурпурні фіранки. Огляд відкривався з кутка у протилежних  до каміна і дверей та стін, де саме і стояло святкове дерево. Ліворуч були меблі : комод біля стіни, канапа  та пару крісел з обшивкою під колір фіранок. 

Не знаю як усе виглядає в інші часи, але під Новий рік усі стіни  прикрашені гірляндою, над каміном висять шкарпетки, а на дверях — вінок з червоних квітів. 

Скільки б не дивилася на цю кімнату, вона завжди дарувала спокій та затишок, хай і була вивчена до міліметрів. Особливо я обожнюю її вночі, коли можу побачити усе ближче і доторкнутися власними пальцями.