Маленька казочка про джина

Привіт, я Лара. Мені тринадцять. Я пишу коротенькі оповідки та одну з них, я присвятила своїй меншій сестричці Моні, яка надихнула мене на написання оповідань. Що ж, довго не тягтиму. І ось моя історія.

                                                ***

Ми з Моною гуляли по скверику, що недалеко знаходиться від дому. Несподівано до нас підійшла літня жіночка запитуючи:

- Дівчата кулончик купите? В мене вони чарівні.

- Чарівні?!

- Так, із чистісінької магії.

Тих кулончиків була ціла купа, яких тільки не було: 

І великі, і малі, у вигляді тваринок, відомих будівель, портретів принцес, богів, королів, королев, фей, різні прерізні були. Та одна відрізнялася від усіх. Вона була у вигляді блакитної лампи джина, а щоб він вийшов потрібно потерти підвіску декілька разів. 

Мона прикипіла поглядом якраз на неї.Жінка це помітила й за хвилю сказала:

- Якщо ти пройдеш моє випробування, то отримаєш від мене подарунок.

Для мене це було занадто підозріло, але у Мони аж очі засвітилися від щастя і вона сказала,,так".

Жінка дала їй ту лампу задарма і ми пішли додому.

                                                ***

На наступний день ми знову гуляли по скверику. Він невеликий що в ньому здається неможливо заблукати. Та я в цьому помилялась.

  ,, А як ми заблукали?’’ – запитаєте ви.  Легко, всього-на-всього Мона побачила чорне-чорнюще кошеня, яке побігло в кущі нас побачивши. Сестра за ним, я за нею. ,,Аби тільки не подряпала колінця’’- думала я.

                                ***

    Тому моя порада – не біжіть за котами, особливо чорними, бо опинитесь у таких місцях з яких просто не знайдете, не те що виходу, а навіть входу. Чорні коти – це символ нещастя, невдач та заплутаних таємниць, в які ми вплутались відразу на початку історії.

                                ***

    Якби це було б нереально, то кіт розчинився б у повітрі, але ця оповідка не вигадка тому він просто зник в гущавині. А Мона як кожна п’ятирічна плакатиме по дві речі : пропажі тваринки та на те що ми заблукали.

    Мене дуже здивувало, в той момент, те що блакитна підвіска світилася. ,,А може в ній лампочка коли її затрусити тоді й сяє’’ – думала я.

    Не тільки мене зацікавило дивне світло, але й Мону, і в ту мить сталося щось дивне. Сестра потерла ту лампу – нічого. Знову тре – світло згасло. На третій раз – нас заполонив синьо-фіолетовий туман.

А лампа почала вібрувати та щось з неї вилазити. І перед нами повстала синьо шкіра джині. Вона виглядала ніби вийшла з мультфільму ,,Діснею’’ яка дуже схожа на Жасмін тільки в жовтому обліку.

    І вона запитала Мону:

    – Що бажає моя пані? – в усмішці промовила до неї.

­    ­– Я хочу аби ми з сестрою вибралися з цих кущів назад на стежку.

­    ­– Так моя пані­ ­– мовила джин та пішла в гущавину, а ми за нею, що дійшли на знайому нам стежку. І попрощались з нею, коли вона вже була у своїй лампі.

                                 ***

Вийшовши зі скверика я помітила три дивні речі: як лампа посіріла, у сестри зник її запал наче його не було ніколи та те що, нашого батька кудись забирають військовослужбовці промовляючи:

– Містере Брайт, якщо ви повідомите нас про те що у ваших доньок ще хтось з родичів є, то ми перепишемо на нього опікунство. А якщо ні, то тоді їх відішлемо до дитбудинку.

,, Що??? Та як вони сміють забирати нашого батька до війська коли двох дітей покинула рідна матір’’

    І Мона схоже прочитавши мої думки сказала:

– Хочу аби ці дяді не забирали нашого татка!!! – з такою печаллю як зараз сестричка не говорила ніколи.

    Після цих слів до тих людей хтось набрав і стали вони перепрошували перед нами.

   За кілька хвилин після інциденту що стався Мона знепритомніла.

                                       ***

    Ось вже зо два тижні Мону лихоманить. Лікарі не можуть визначити чому, та у цей день сестричка отямилась і сказала:

– Я хочу аби на світі не було таких ламп – і сказавши це вона заснула назавжди.

                                      ***

Ось і казочці сумний кінець і не шукайте джина у цю мить.