ГЛАВА 3. ДАВИД

Вислів: «Понеділок день важкий!» Прямопропорційно відображав ситуацію в якій зранку опинився Давид.  Цьому сприяло декілька причин, по перше будильник, який чомусь саме сьогодні відмовився виконувати свій єдиний, але дуже важливий обов’язок – вчасно задзвонити й розбудити господаря.  По друге, кава яка примудрилася збігти,  потім була майже вщент згоріла яєчня і вишенькою, так би мовити, на торті був рудий кіт Матрос, який вважав своїм боргом щоранку «радувати» свого господаря подарунками у вигляді мишей, ящірок яких  він дбайливо придушував і залишав у  неочікуваних місцях.  Цей і так не зовсім вдало розпочатий ранок не став винятком для Матроса, саме тому  Давид, який вже досить помітно запізнювався на роботу  забув перевірити взуття на наявність «подарунків» і вже всунувши ногу у кросівок відчув, як у середині щось  заворушилось. 
-    Ах ти  ж морда твоя наглючуща!!! Ти спеціально з мене глузуєш ?! – стрибаючи на одній нозі звернувся він до кота, який позіхнувши ліниво відкрив одне зелене око та смачно потягнувшись тим самим ніби запитуючи:«  І чого це ти хазяїне верещиш? Що не так, я тобі такий подарунок приніс?!» 
Але  часу на сварку з Матросом вже не було, тому швидко витрухнувши сіреньке тільце з взуття Давид чимдуж попрямував на зупинку громадського транспорту. І здавалось би хоч тут за весь ранок йому повинно було пощастити, але ні. Поглянувши на чергу, хлопець майстерно почав прориватися до маршрутки, ні він був дуже чемною і вихованою людиною, навіть більше,  викладачем, та час, точніше його відсутність змусили його вживати екстрених заходів. І вже майже очистивши собі прохід  він почув звук від’їжджаючої маршрутки, а потім гучний «шльоп» від істоти що зараз чимось була схожа на дівчину з жахіттячка  «Дзвінок». А наступної миті це «щось» підняло кулак і щось собі під ніс забубоніло.