Глава I

- Привіт, хлопче, як тебе звуть?

Я обертаюся і бачу високого худорлявого чоловіка, який стоїть в декільках метрах від мене і посміхається. Він щось тримає на руках, але я не бачу що саме.

- Я Вільям, сер.

Чоловік дивиться по сторонах, потім підходить ближче:

- Скільки тобі років, синку? Ти тут один?

Мені не подобаються ці питання. Мама завжди каже, що я не повинен розмовляти з незнайомими людьми, але я дуже хочу побачити, що він тримає на руках. Тож я відповідаю:

- Мені вісім років, сер. Я, зазвичай, гуляю з сестрою, але сьогодні середа і вона на танцях. Вона забере мене через годину, як буде повертатися додому.

Чоловік робить ще декілька кроків і підходить майже впритул. Його посмішка стає ширшою:

- Вільям, ти любиш цуценят?

Він присідає і я бачу маленьке пухнасте цуценя чорного кольору. Якщо чесно, я обожнюю цуценят. Я думаю що вони - наймиліші створіння на Землі! Я протягую руку і гладжу цей чорний комок вовни. Цуценя починає лизати мою руку. Я посміхаюсь.

- Слухай, Вільям, а хочеш побачити ще більше цуценят? Он бачиш, там стоїть мій фургон. В ньому багаааато цуценят. Ти можеш помацати кожного з них і я навіть дозволю тобі забрати одного додому. Ну що, ходімо?

Він протягує мені руку. Я дивлюсь на неї і трохи вагаюсь. Мама завжди каже, що я не повинен слухати незнайомих людей і йти з ними кудись. Але цей білий фургон досить близько. Що може статися, якщо ми просто підійдемо до нього і я подивлюсь на цуценят? Я беру його за руку і ми повільно йдемо до машини.

---

Ми кудись їдемо. Я сиджу позаду, тримаючи на руках чорне цуценя. Це єдине цуценя в цьому фургоні. Я притискаю його до грудей. Воно таке тепле і таке маленьке, що я навіть відчуваю, як б'ється його серце. Цуценя лиже своїм вологим і гладеньким язиком моє обличчя. Я трохи засмучений. Чому чоловік не сказав, що потрібно кудись їхати, що б побачити цуценят?

---

Ми заходимо в якийсь дім і проходимо через вітальню. 

- Тепер, Вільям, нам потрібно спуститися цими сходинками в самий низ. Ти ж хочеш побачити цуценят? 

Мені трохи лячно, але я повільно починаю спускатися.

---

Я стою в темній кімнаті без вікон. Тут досить холодно і важко дихати. Цуценя ще більш тулиться до мене, воно теж мерзне. Чоловік каже, що скоро повернеться і йде. Можливо, він нарешті приведе до мене цуценят, бо я вже починаю сумніватися, що це була гарна ідея приходити сюди.

Він повертається без цуценят. Він вдягнув білий фартух. Я бачив, що такий одяг вдягали м'ясники на ярмарку того року. В його руці гострий ніж, він більше не посміхається. 

Мама завжди каже, що я погано розбираюсь в людях. Я і сам це знаю. Мені важко зрозуміти хороша передо мною людина, чи погана. Всі ці посмішки, добрі слова, вони завжди збивають з пантелику.

Мама каже, що я повинен уникати будь-яких небезпечних ситуацій. Але мій батько більш категорична людина:

- Світ жорстокий, Вільям, каже він. В ньому дуже багато поганих людей. Ти не зможеш вижити в ньому, якщо не навчишся захищатись.