Розділ 33

Настя

Весілля обійшлося б і без бійки, але тут ді-джей включив саунтрек із Мортал Комбат…

***

— Ти навіщо поперся брати участь у цих конкурсах? — запитала я, намагаючись струсити з Макса залишки його бойового запалу.

— Вітчим змусив. Схопив за лікоть і сказав, що якщо я не піду, він розповість всім, що я боюся пилососа. Сам би я до такого не додумався, — буркнув Макс, поправляючи сорочку.

— Якого пилососа? Брехун… Ох. Здається, тато перебрав трохи, ледь на ногах стоїть, — я кивнула в бік батька, який зараз намагався пояснити офіціантові, що той схожий на його першу вчительку малювання.

— Він нарешті сина одружує, це нормально, — Макс махнув рукою, мовляв, «буває й гірше».

Раптом музика змінилася на щось тривожно-урочисте. Тамада заверещав так, ніби йому наступили на мізинець.

— А зараз! Хвилиночку уваги! Всі незаміжні леді — на середину залу! Валерія буде кидати свій бойовий снаряд… тобто букет!

Мій внутрішній радар спрацював миттєво. Не те щоб я вірила в ці забобони, але… букет! Це ж трофеї! Це ж як золота медаль на Олімпійських іграх, тільки замість бігу — боротьба ліктями в туфлях на шпильках. А я це вмію.

— Я піду, — кинула я Максу, вже роблячи низький старт.

— Нащо він тобі? Я тобі завтра цілу клумбу під під'їздом викопаю, — позіхнув він.

— Це символ, Макс! Це… це доля! Стій тут і тримай мій клатч.

Я вже розвернулася, щоб летіти в натовп незаміжніх хижачок, як раптом краєм ока помітила рух з флангу. До Макса, який залишився стояти як самотня скеля серед розбурханого моря, підпливли дві дівиці. Ті самі, що в туалеті обговорювали його «класність». Одна — блондинка з віями, якими можна замітати вулиці, інша — брюнетка в такій короткій сукні, що було зрозуміло, що сідати їй сьогодні протипоказано. Чорт! От дві пройдисвітки!

— Ой, Максе, ти такий класний був в тому конкурсі… — пропищала Брюнетка, торкаючись пальчиком його плеча. 

— Ага, — підхопила Блонда, стріляючи очима так, ніби хотіла вибити Максу страховку. — А ти професійно боксом займаєшся чи це просто вроджений дар спортсмена?

Я застигла на місці. Букет? Який букет? Я тут зараз буду роздавати безкоштовні путівки в щелепно-лицьову хірургію! 

Моє обличчя вмить набуло кольору мого волосся — яскраво-рудого від люті.

«Вроджений дар?» Серйозно?! Це мій боксер! Тільки мій!

Я розвернулася на 180 градусів і, замість того щоб йти ловити квіти, попрямувала прямо до цієї ідилії. Макс стояв з таким обличчям, ніби йому намагалися впарити сковорідку по телефону.

— Максику, любий! — я буквально влетіла між ним і цими «Барбі», по-власницьки закидаючи руку йому на шию. — Ти не бачив мої трусики? Я здається без них. Упс!

В Макса очі по п’ять копійок. А дівчата перезирнулися. Блонда так активно кліпнула віями, що я відчула легкий вітерець.

— Ми просто… — процідила Брюнетка, дивлячись на мене так, ніби я щойно вкрала її останній шанс на заміжжя.

— Ой, я згадала, мої трусики в тебе в машині! — я мило посміхнулася, демонструючи всі свої тридцять два. — Максику, ти ж не забув, що нам вже пора… 

Макс подивився на мене, і в його очах промайнула іскорка «Ого, Настя включила режим цербера».

— Пора?! — перепитав він.

— Я йду ловити букет! — смикнула його за руку. — Дівчата, біжіть, бо там Валерія вже прицілюється. Якщо не встигнете, доведеться ловити Івана.

Коли дівиці, поцокуючи підборами, втекли в натовп, Макс нахилився до мого вуха.

— Трусики?... Ти серйозно без них?!

— Ні. Просто потрібно було якось відвадити від тебе цих дівиць.

— Ревнуєш? Настю, ти ж знаєш, що мені крім тебе ніхто не потрібен. — Прошепотів на вухо злегка торкаючись його губами.

— Хто ревнує? Я? — я пирхнула, поправляючи сукню. — Я просто рятую їх від твого нудного товариства. Іди за мною, я буду ловити букет, а ти стій ззаду і відбивай конкуренток ліктями. 

— Весільні традиції вже давно пора міняти! Замість букета в натовп дівчат потрібно кидати неодруженого мужика! — пролунав голос якоїсь жіночки, яка, судячи з вигляду, вже була готова ловити навіть офіціанта з підносом.

— Точно! Я тільки за! — підтримала інша, витираючи піт із лоба. — Тільки кидайте того, що на боксера схожий.

Я кинула на Макса погляд типу «чуєш, товар дефіцитний, стій поруч», і ми рушили в епіцентр подій.

Навколо Віолетти вже зібралося справжнє жіноче ополчення. Дівчата зняли туфлі, босоніж впилися пальцями в підлогу і дивилися на той букет так, ніби це була остання акційна каструля в магазині. Ті дві дівиці, що підбивали клини до Макса, стояли попереду і розминали плечі. Одна навіть почала робити розтяжку.

— Так, дівчата! — Тамада застрибав навколо. — Готовність номер один! Валерія, прицілюйся! РАЗ… ДВА…

Макс стояв позаду мене, як охоронець на мітингу, і тримав мою сумочку-клатч двома пальцями, наче це була граната.

— Настю, нащо тобі той віник? — пробурмотів він. — Від нього тільки алергія і сміття в квартирі.

— Цить! Це традиція! — шикнула я, готуючись до стрибка.

— ТРИ! — крикнув тамада.

Валерія замахнулася і з силою справжнього метальника молота запустила букет за спину. Квіти злетіли під саму стелю. Весь цей «дівочий батальйон» з диким криком кинувся вперед. Я теж підстрибнула, намагаючись перехопити здобич, але в цей момент брюнетка в короткій сукні штовхнула мене ліктем в плече.

— Ой! — скрикнула я, втрачаючи рівновагу. Мій живіт, який і так був не в захваті від весільної програми, вирішив, що з нього досить. Я хитнулася, заплуталася у власних ногах і почала падати… прямо на Макса.

Але букет мав свою траєкторію. Він не захотів йти до рук розлючених дівчат. Він, як самонавідний снаряд, врізався в кришталеву люстру, зрикошетив від неї, зробив пірует у повітрі і…

ПЛЮХ!

Я заплющила очі, готуючись до приземлення на підлогу, але сильні руки Макса підхопили мене за талію.

— Спіймав, — коротко мовив він.

Я відкрила одне око. Я висіла на руках у Макса, а він… він тримав мене однією рукою, а іншою… Іншою він стискав букет Валерії, який прилетів йому прямо в руки, коли він мене ловив.