Розділ 32

Настя

Весілля – це коли двоє зайняті, а решта гуляє. 

***

Я нарешті припинила витріщатися в дірку унітазу, яка, здавалося, була єдиним моїм співрозмовником останні п’ять хвилин. Мовчазним співрозмовником. За дверима знову пожвавилися звуки весілля. Чула, як тамада, чий голос був гучнішим за змив унітазу, оголошував якийсь конкурс. 

Ох, цей тамада! Йому б на те сільське весілля, де справжня драма розгорталася без сценарію! Тут же якась інтелігентна фігня. Не те що там, де всі бійки – це частина культурної програми.

Підійшла до дзеркала. 

Ох. Моє обличчя виглядало так, ніби його кілька разів опустили в той унітаз. Намагаючись повернути собі хоч якийсь людський вигляд, я дістала помаду. Рука тремтіла, але я ж Настя! Неповторна! Непереможна! Навіть коли мій шлунок намагається зробити сальто. Дзеркало показало мені рудоволосу відьму, яка ще вірила в чудо того, що з цієї мармизи можна зробити щось ефектне. Реанімаційні дії почалися з губ. Червона помада те що треба.

Тільки я встигла нанести ідеальний шар блиску для губ після помади, як двері туалету розчинилися, і ввалилися дві дівчини, наче їх щойно викинули з електрички… причому за аморальну поведінку. Вони були на підпитку. 

«На весіллі всі п’ють, тільки одна я їм»

— Давай швидше, мені потрібно зачіску підправити! — заверещала одна, підскакуючи до дзеркала і починаючи смикати своє волосся, яке вже й так було схоже на пташине гніздо після шторму. Я не здивуюся, якщо вона спала лицем в салаті… і дуже надіюся, що не в тому який я їла. А коли вона в ньому спала, то на її зачіску хтось поставив миску з виноградом… чи щось таке. Ну, одним словом — зачіска гімно.

— Зараз! Де моя помада? — відповіла інша, риючись у сумочці, звідки стирчали якісь пір'я та салфетки. — Там вже конкурс розпочався! Ти бачила, чоловіки посходились… А той красень…

Вона замовкла, а інша протягла, наче смакуючи.

— …Це Макс.

«Вона сказала Макс?!» 

Моя помада мало не стрибнула мені в око. 

«Щось я не зрозуміла, і щось давно його не чутно за дверима. Невже він не стоїть біля туалету?»

— Макс класний, — продовжила, і смикала волосся. — Поки що не одружений. Ти прикинь, пішов у конкурсі брати участь! Я в шоці!

«Що?! В якому ще конкурсі?!» 

Мої ноги вже самі несли мене до виходу. Я відкрила двері й остовпіла. Прямо посеред залу, біля імпровізованої сцени, стояли вони. Рівненько в ряд.

Вісім чоловіків, наче на розстріл. Серед них наш батько, Жека, Іван… І Макс. Чорт!

Це мені нагадало анекдот:

«Тамада оголошує конкурс:

— Отже, цей приз я віддам тому, хто скорчить найстрашнішу пику...

Гості починають корчити свої пики, тамада:

— А тепер, стоп! У цьому конкурсі перемогла наречена.

Наречена:

— Зачекайте, я в ньому взагалі не брала участі»

Мабуть щось подібне буде з Максом. Я просто відчуваю, що буде капець.

Всі були у костюмах, але тепер вони виглядали радше як загін спецпризначенців, що готується до штурму. Надіюсь вони не баб будуть штурмувати.

Наречений Жека стояв з виразом обличчя, наче він щойно зрозумів, що одружується з прибиральницею психушки. Батько, мій любий татусь, вже зняв піджак і закатав рукави, а його очі горіли бойовим запалом, наче він збирався не в конкурсі брати участь, а балотуватися в президенти. Залишилося тільки людей агітувати.

Іван! Ну звісно ж, куди без Івана! Він стояв плече в плече біля Макса, намагаючись виглядати впевнено, але ж він п’яний. Хитався як тростинка на вітрі. Як там Макс казав: «гуманоїд» що з нього взяти. Доречі про Макса.

А Макс… Макс стояв з тим самим виразом обличчя, що й тоді, коли він розкидав п’яних селян на сільському весіллі. Спокійний, зосереджений, але в його очах горіли іскорки. Хоч би не підпалив нічого тим поглядом. А якщо серйозно то… Якого біса він туди пішов?

Тамада, у блискучому піджаку, розмахував мікрофоном, наче чарівною паличкою. Було б добре перетворити всіх присутніх на жаб, хоча дві жаби вже є… десь в жіночому туалеті фарбують губи.

— А тепер, дорогі гості! Найграндіозніший конкурс цього вечора! Конкурс для справжніх чоловіків! Для тих, хто не боїться труднощів і… шпагату!

Я аж гикнула. Шпагату?!

Прямо перед кожним чоловіком на підлозі стояла маленька стопка горілки. 

Тамада театрально махнув рукою неначе муху відігнав.

— Ваше завдання, дорогі чоловіки! Сісти на шпагат… — він зробив паузу для драматичного ефекту, а я вже бачила, як обличчя Жеки сіріє, а батько розминає пахви. — …І, не торкаючись руками підлоги, випити свою чарку! Хто перший — той і переможець! Приз — поцілунок дружки!

Я відчула, як у мене щось обірвалося всередині. Шпагат? Горілка? Поцілунок дружки?! В мене аж у голові запаморочилося.

Макс тільки-но з запою вийшов після поранення нашого батька. Йому краще не пити.

Але найстрашніше було те, що Макс стояв і навіть не рухався. Він просто дивився на цю стопку наче перед ним лежала гола дівка. Мабуть намагався загіпнотизувати. І в його очах… в його очах я побачила РІШУЧІСТЬ. Йти до кінця.

Тамада дав сигнал.

— Поїхали! За справжніх чоловіків!

Першим в атаку кинувся батько. Він з ревом спробував опуститися, але його шпагат більше нагадував спробу дістати щось з-під дивана, ніж граціозний рух. Його обличчя стало бордовим і він став на коліна. Так-так. Мабуть стопка горілки — це єдина «жінка» перед якою чоловіки падають на коліна… і від якої падають.

Жека, бідний Жека, в нього взагалі почали штани тріщати. Він обережно нахилився, наче боявся, що його весільний костюм розійдеться по швах. Хоч це вже було близько. Він намагався зробити якогось викрутаса, а наречена кричала: «Я знаю, ти зможеш, бо це все на що ти здатен»

Іван, звичайно ж, вирішив піти напролом. Він спробував сісти різко, і його ноги роз'їхалися в різні боки, як у корови на льоду. Він мабуть хотів повторити трюк Ван Дамма. Це п’яне чудо впало носом об підлогу.