Розділ 24

Настя

Справжні подруги ніколи не дозволять тобі вскочити в халепу наодинці.

***

...Тихо, немов боячись розбудити, відкрила двері в його кімнату. Я здогадувалася, що якщо він мене побачить то вб'є, але не могла не прийти, не могла не зробити того, що задумала.

Відчувала себе нерозумно, дуже нерозумно і ганебно. Але якщо він завтра вирішить відвести мене додому через мій такий вчинок, то це мій останній шанс.

Мої босі ноги тихо ступали на пальчиках по дерев'яній підлозі, наближаючись до ліжка Города. Макс лежав на спині. Так, як вже майже наступав світанок, то в кімнаті було не темно.

Очі закриті, дихання спокійне, сильні м'язи грудної клітки так і вабили до себе. Цей чоловік був розкритий, в трусах. Він явно не мерзне влітку, не те що я, закутуюсь ковдрою по вуха.

Підійшла ближче, намагаючись робити це тихо. Не зводячи з нього погляду, зняла на ходу свій сарафан і кинула його десь на підлогу.

Присівши на край ліжка хотіла доторкнутися до його руки, яка лежала на торсі, але він схопив мою долоню, я тільки крикнула.

— Навіщо ти прийшла? — прошепотів притягаючи мене за мою ж руку, яку схопив.

— Я прийшла вибачиться, — несла якусь нісенітницю.

— Не варто було, — хмикнув і відпустив, але я не злізла з його торса, а навпаки - залишалася лежати на ньому зверху. Гола. Відчуваючи грудьми, як б'ється його серце.

Трохи розгубилася, засоромилася, адже ще не була в таких ситуаціях, але наважилася йти до кінця.

— Я не знаю які в тебе в подальшому плани на мене, але здогадуюся, що ми більше не побачимося, і тому ... — замовкаю. Макс дивився на мене уважно слухаючи, ту маячню яку я вигадую на ходу. — ... хочу щоб ти був у мене першим. — Ось я це і вимовила.

— Що?! — наморщує лоба.

— Зроби мене жінкою ... своєю жінкою. Прошу.

— Тобі не слід тут бути. Іди до себе, — намагався перевернутися на бік скинувши мене з себе, але я не дозволила йому, наполегливо намагалася втриматися.

— Не проганяй. Будь- ласка. Хочу щоб ти був у мене першим ... Пам'ятаєш ти говорив, що я буду просити тебе про це… я прошу. Дуже сильно прошу.

Бачу подив і сумнів в його очах, а тіло в напрузі.

— Тобі не потрібно просити про це. Пристойні дівчата про таке не благають, — шепотів він. Торкався до моєї спини щоб знову скинути з себе.

— А я благаю!!! — крикнула і він зупинився …— Будемо вважати, що я далеко не пристойна, — наважилась посміхнутися.

Погляд Макса пильно вивчав моє обличчя, а потім зупинився на губах. Від цього моє тіло трохи напружилося, хоча і до цього я не була на сильному розслабоні.

Не випускаючи мене з рук, він піднімається.

— Я не знайшла іншого способу як вибачитися за все, — дивилася в його небесно блакитні очі, які вже дивлись на мене не так грізно, я б сказала навпаки, пристрасно.

— З чого ти взяла, що я злюся на тебе? — все ще спокійним голосом відповідав він проводячи однією рукою по моєму волоссю, а точніше одному пасму яке впало на обличчя. Макс ніжно прибирав його. Дуже-дуже ніжно, і мені навіть трішки здалося, що дбайливо. Це так збуджує.

— Але ж через мене ти бився на весіллі і та пожежа...

— Все в порядку, — перебивв не давши договорити. — Я ж живий ... Це не ти винна, а збіг обставин… Знаючи тебе, я не дивуюся, що ти могла щось підпалити. Ти така навіжена, здатна на все.

— Це не смішно… я хочу віддати тобі найцінніше, що маю - свою невинність ... Благаю, візьми, це буде відшкодування збитків, вірніше того, що я ледь не забрала у тебе найцінніше що маєш ти – життя.

— Ти справді цього хочеш? — обличчя Максима близько, дуже близько. Я навіть відчувала його теплий подих біля своїх губ. Здавалося він ось-ось поцілує. — Тоді ти точно несповна розуму.

— Я не дуже розумна для тебе ... чи як ти говорив...

— Забудь, — перебив поцілунком.

Господи, як я довго чекала цього.

Язик Города занадто нахабний, такий же мабуть як і його господар. Він почав таке витворяти у мене в роті, що я майже задихалася. Я не встигала відповідати на ці гарячі, пристрасні, вмілі поцілунки, від яких просто зносило дах.

***

Не знаю в скільки годин я прокинулась, бо годинника в мене не було, і мобілки теж, щоб глянути. Але за вікном був вже день.

Здається такою щасливою я ще ні разу не прокидалася. Цей «Бог» в ліжку мене ще два рази будив. Ми були наче голодні, аж згадувати соромно.

Посміхнувшись почала потягуватись, да так, що моя рука впала на подушку Макса… на якій його чомусь не було. 

— Макс! — покликала.

Тишина.

Присіла. Роздивлялася кімнату та прислуховувалася до кожного шороху. Надіялася на те, що він зараз прийде. 

— Макс! — знову ця вбивча тишина. — Макс!

Закуталась в ковдру, щоб не бігати по будинку голяка, пішла шукати його по кімнатах.

Спочатку зазирнула до кухні, в надії, що там знову щось смажеться, вірніше — він щось смажить. Але, на кухні нікого не було. І взагалі в хаті його не було. Довелося з цією ковдрою виходити на вулицю. 

— Макс! — стоючи на порозі, знову кричала я. — Макс!... От, чорт! — побачила, що його авто, що стояло біля паркану, не було. Цей гад знову кудись зник. Поїхав, навіть мене не розбудив.

— Може до магазину, — пробурмотіла я, заходячи назад.

Може він поїхав мені щось купувати? Може троянди по селі шукати?... Та, ні, Город не з таких чоловіків, це точно. Але він би мене здивував, якби втнув щось подібне.

Босоніж, попленталась назад в його кімнату, туди звідки і вийшла, туди, де ми провели незабутню ніч, ну, для мене вона точно незабутня.

Присіла на край ліжка. Ні про що думати не могла, як про його дотики, його поцілунки… його хропіння, до якого я ще не звикла.

А, ще… ще згадала про те, що це я винна в тому, що його тіло в таких жахливих рубцях. Це він той невідомий мені, якого я ледь не вбила, ледь не спалила живцем.

Боже! Як він бідний все це пережив. А, я так паскудно відносилася до нього. Все намагалася вивести із себе, допекти, розізлити. Так, мені було весело, і добре з ним. Макс терпляче відносився до моїх жартів, про які я починаю шкодувати, як тільки згадую, про його покалічане тіло.