Розділ 19

Настя

Не тримай зла... кинь на траву, може вона вдариться головою і порозумнішає

***

Поки Макс прав свою футболку на дворі, я втихаря підглядала за ним через відкрите вікно на кухні.

Не могла відвести погляду від цієї широчезної спини, хоч і жахливої, але все ж таки вона манила до себе. Так би і торкнулася.

Мені здалося, що цей гад все вміє, навіть прати, а я то гадала, що він виріс з золотою ложкою в роті. Адже всі ці стрипиз клуби, спортивні клуби, не можуть мати бідні люди… Як завжди помилялася. Його навіть село без цивілізації не лякало, і ця жахлива їжа, яку ми вже три дні їли.

Поки смажила ковбасу, стояла з виделкою в руці, та подумки поїдала цього бурчуна. Це все більше нагадувало якийсь сон, з якого я щоразу хотіла прокинутись… Так, зізнаюсь, жахіттям цей сон я б не назвала, скоріше дивним. Бо сама не знала чого хочу, чи то додому, чи то побути ще трохи тут.

В мене виник якийсь нездоровий інтерес до цього невихованого гімнюка, який я не могла пояснити навіть для себе, навіть своїм здоровим глуздом… Хоча, я про таке іноді думала, що цей глузд наврядчи можна назвати здоровим.

Невже це може статися? Невже я зможу віддатися йому, адже ми так мало знайомі, та й я не сильна в цих сексуальних справах.

Не знаю, от тільки мене лякало те, що особливого бажання кудись тікати не виникало.

Побачила, що він йде до хати, миттю присіла до столу. Ледве встигла, а то б спалилася.

— Що ти за господиня така! — знову невдоволено гавкав невстигши переступити поріг.

— Яка?! — повільно повернула голову ніби мені пофіг. Набридло сваритися. Їсти хочу.

— Ніяка! В тому то і справа! Мух на кухні розвела! — тицяв пальцями на отих всраних мух, що обліпили трилітрову банку скисшого молока, на столі.

— Вони самі поналітали. Я їх сюди не запрошувала… Чорт, ковбаса горить! — зіскочила з табуретки, заплутуючись в своєму довгому сарафані, підійшла до сковорідки. Почала викладати куски на тарілку.

— То вікно зачени! — підійшов зовсім близько. Став позаду мене. До пояса роздягнений, добре, що хоч штани свої надів. По його накаченому торсі звабливо стікали капельки поту. Бідненький аж спітнів поки виправ одну нещасну футболку. Вкрав із тарілки кусок ковбаси.

— Ну і спека на вулиці. Я весь мокрий, — чавкав тією ковбасою біля мого вуха. — Це все, що ти приготувала?!

— Я, що схожа на Шеф кухаря? — махнула рукою в якій тримала виделку.

— В холодильнику повно продуктів. Могла б хоч пельмені з морозилки дістати! — швидко підійшов до холодильника відчинивши дверцята. — Он, ці, як їх… помідори, огірки… хоч би салату нарізала. Вітаміни врешті решт якісь. — Криво посміхнувся.

— В мене не десять рук! Я невстигла!

— Цікаво, що ж ти пів години робила, ковбасу різала?! — вийняв капустину.

«Не могла я сказати, що за тобою підглядала, дурню!»

— Ні, я ще два яйця варених вбрала, — кивнула на стіл. — Будеш?

— Два яйця?! Хм!... В мене свої є.

— Дуже смішно!... Я знаю ти злися на мене через оте сало.

— Що за маячня? — набрав оберемок всякого з холодильника і направився до столу, виклав, помідорина покотилася по підлозі.

— Я підніму, — нагнулась.

— Ну, те, що ти розбазарюєш казенне сало, то це мене не дивує… Де ніж? — озирнувся.

— Я не розбазарюю, просто та киця на мене так дивилася, жалісно, я не могла залишити її голодну. Я ж добра. — Не змогла зізнатися, що кицька його вкрала. 

— Щось я цієї доброти не бачив, чи ти її ховаєш десь? — знайшов ніж, почав різати огірок.

Чорт, а він навіть їсти вміє готувати! Ну, не чоловік, а мрія! От, тільки я вжитті про такого не мріяла, але не пізно щось змінити.

— Ми ще довго будемо в цьому селі гостювати? — подала помідору, яку підібрала з підлоги. Стала теж біля столу, по ліву руку. Близько, дуже близько. 

— А, що так, за татусем скучила? — підняв голову та зазирнув мені у вічі. 

Господи, в Макса такий оцей погляд, що змушує моє тіло дивно поводитись. От приміром серце скажено б'ється і ніби кричить, що хоче до нього.

— Мені здається, що ті автомати ви вже давно сховали чи продали. Ти навмисне мене тут тримаєш, щоб познущатися. Так?!... Відповідай, бо інакше виллю на тебе кислого молока з отієї банки, а води в бані немає.

— Тільки попробуй і будеш злизувати... Ай! С*ка, палець врізав! — кинув ніж. Кров почала капати на стіл.

— Боже! — я ніби себе не контролювала, схопила той його палець і врот, собі. Я завжди так роблю, коли палець вріжу, а перев'язати нема чим. Так би мовити зупиняю кров.

— Що ти робиш? — Макс здається здивовано посміхнувся.

— Не знаю, я розгубилася. Бинта нема. — Виплюнула пальця. Це якийсь капець! Я ж не вампірка.

— Не роби так більше, бо це страшенно збуджує… а в мене давно сексу не було, — взяв блакитного рушника, що висів на гвіздку та заматав всю руку.

— Ти ж казав, що… це… ну… кось за магазином.

— Не пам'ятаю такого! — знову ця ідіотська посмішка. 

От, брехун!!!

— Ніколи не пізно до Гальки сходити.

"Блін, навіщо я про ту Галину згадала. Це ж моя конкурентка!"

— До кого?!... Салат доріж. — Поклав мені в руку ніж.

— До тієї, що приходила з червоною хусткою на плечах. Вона здається тебе в гості запрошувала. Піди, може вона господиня, нагодує тебе смачно, і мух в неї на кухні нема! — кинула той ніж назад на стіл зі злості.

— І характер в неї ж мабуть не такий вредний як в тебе!

- Ах, так!... Сам тут сиди! — розвернулася щоб піти до своєї кімнати. А більше тут іти то нікуди. Ні, спочатку води нап'юсь, бо в роті присмак крові, його.

Тільки підійшла до відра, почула, як на вулиці ніби хтось кличе:" господарю". Ну, ці кляті баби, Гальки, Маньки, Шманьки!!! Зараз я їм все вискажу, що думаю. Під гарячу руку потраплять, бо я зла гірше Демона.

Вибігла з хати.

— Ти це куди?! — кричав вслід Макс.

"Твоїх баб розганяти, бо двері не зачиняються, так і лізуть сюди, так і лізуть, неначе ті мухи на трилітрову банку!"