Розділ 8

Макс

Кохати дурепу не важко, особливо якщо це твоя дурепа.

***

Вона дивилася на мене своїми смарагдовими очима ... переляканими очима. Ну звичайно ж. Якийсь божевільний, неголений мужик, вкрав її посеред ночі з дому, ще й кинув у багажник.

Після цього вчинку я і сам би на себе вовком дивився.

Ця знайома незнайомка весь час прикривала долонями свої груди, які я так пропалював очима.

В мою голову лізла одна і та ж думка — взяти її, але ... в якийсь момент втрутилося моє сумління, а розум кричав: «Познущатися трохи ... ну, хоч трішки. Трішечки!!!»

— Що ти збираєшся зі мною робити? — її голос звучав ледь чутно. Дівка була вже не так хоробра, як хвилину назад. І взагалі вела себе не так як завжди. Походу добряче налякалася. Не чекала того, що я не тільки боксер. Мабуть буянити не буде! А, мені так приносить задоволення коли вона, щось щебече, кричить, злиться. Хочеться відразу вгамувати її поцілунком.

— Ти не здогадуєшся? — нахабно посміхнувся намагаючись доторкнутися долонею до її почервонілий щоки, але вона відвернула голову.

— Я схожа на екстрасенса? ... Слухай, відпусти мене по добру- по здорову. Мій батько тобі цього не залишить.

— Чого "цього"?! А, маленька?! Невже ти мала на увазі те саме? — почав розстібати свою чорну куртку.

— Що ти робиш?! — злякано заїкаючись дивилася на мою футболку, яку я теж вже збирався знімати.

— А що б ти хотіла щоб я зробив ... з тобою? — кинув футболку кудись в куток. Вона полетіла туди куди і куртка. Підійшов зовсім близько і двома руками вперся в стіну, впритул притиснувшись до її тіла, загнавши її так в пастку. — Можу зробити приємно. Можу зробити боляче, можу довести до такого стану, що будеш кричати від задоволення і просити ... ні, не просити, а благати, щоб я повторив. — Прошепотів на вухо.

Одна моя рука опустилася нижче, я б сказав зовсім низько. Так хотів торкнуться до її тіла з того часу, як в мене летіли чорні трусики.

— Пам'ятаєш, ти казала, що краще нам більше не бачитися?... Здається сама доля нас зводить… А ти опираїшся їй… і мені.

— Не роби цього. Прошу. Тільки не ґвалтуй. — Теплий подих її губ у моєї щоки. Нервовий голос і тремтяче тіло піді мною.

«Вже не така хоробра?»

— Ґвалтувати? Хм! — хитаючи головою я трохи відійшов від неї, пильно оглянувши з ніг до голови. — Сама будеш просити щоб я зробив це… 

— Ні! Не буду!... Здається твої мрії не співпадають з моїми можливостями.

«Ох, дурненька, яка ж ти наївна! Я ж бачу, що хочеш мене, але зізнатися не можеш.»

— Це ми ще побачимо… Підійди сюди, — підозріло так тихим голосом попросив я. Стояв граючи м'язами, в одних тільки штанях.

«Починаємо гру.»

— Ні, — махала головою. — Краще вбий.

— Підійди, — знову спокійно продовжив я. — Невже я тобі такий противний, що ти так люто хочеш померти? Продовжимо те, що почали в Віп-кабінці.

Ця красива зараза, я її так називаю, з офігенним рудим волоссям, стояла мовчки в ступорі, і таращилась на мене. Я вже їй рази чотири сказав підійти, але вона і з місця не зійшла.

«Ніяк не може зрозуміти, що від неї хочуть?»

— Ти підійдеш або тебе силою вести?

— Ннне ... не ... не треба силою. Тільки не силою, — щось шепотіла собі під нос. — Я сама роздягнуся, тільки не рви моєї ночнушки. Не потрібно брати силою ... я сама.

Вона скинула з плеча одну шлею своєї ночнушки, дивлячись на мою реакцію.

«Яку реакцію? Як я повинен взагалі на це реагувати?»

Здається грати вона почала в мою гру занадто вже швидко. А так хотілося повеселитися.

— Ти, що взагалі?! — кинувся до неї, і взяв за руку. Таку холодну, тоненьку руку. — Вирішила мене спокусити, чи що? ... Хоча ти вже це робиш.

— Я ... я ... Ти ж сам мені сказав, що хочеш взяти мене силою, ось я і ...

— Ти дурепа?! — у мене і язик онімів. Цього мені ще не вистачало.

Брати її силою?

Я ще не настільки голодний, щоб ґвалтувати. Та й взагалі, ніколи в житті нічим таким не займався.

— Я не збираюся тебе ... Чорт!

— Що?! Передумав? — гордо підняла голову немов виграла цей бій. Її погляд був уже не таким переляканим, швидше навпаки — безстрашним ... Точно такий же погляд коли кидала в мене трусики.

Як швидко змінюється її настрій. То боїться, то не боїться зовсім нічого і цим мене заводить ще більше. Як вона там говорила: « Змінюється зі швидкістю 1.3 секунди?!»... Здається то правда.

— Город! Город! — почувся голос Гарика за дверима. Він стукав з усієї дурі яку мав.

«Чорт, я ж забув що двері замкнув.»

— Чого тобі? — відповідав я, підходячи до дверей. Два клацання і вони відкриті.

— Біжимо! Нас кажись знайшли! — кричав він стоячи переді мною в своїй чорній масці.

— В якому сенсі?! Хто знайшов?!

— Напевно охорона її татуся! — зробивши крок в кімнату тицьнув пальцем на дівку.

— Що?! — я теж подивився на неї.

Дівка стояла в подиві. Розвела руками, типу вона тут ні до чого. Ну, може і ні до чого, але що з нею робити, а?

— Хлопці втекли ... і я теж, чорт! — волав Гарик тікаючи геть.

— А зброя?

— Сховали!!!

— Мать вашу! ... Чого витріщилася? Прелюдія закінчена, настав час робити… не дітей… ноги, — схопив куртку з підлоги, на ходу накинув на себе. Підбіг до дівчини і штовхнув у бік вікна. — Будемо стрибати!

— Ти з глузду з'їхав? Ще чого. Відпусти мене додому! Стрибати! Стрибати! Парашутист драний!!!

Ця ідіотка навіть і не думала стрибати у вікно, яке я тільки що відкрив.

— Додому?! Я не такий дурень щоб відпускати свідка який мене здасть з потрохами! ... Не буксуй! Вилазь на підвіконня, часу немає!

Взяв це тендітне, змерзле тіло в оберемок і посадив на підвіконня. Настя, чи як вона там зветься, звичайно обурювалася, огризалася але всеодно «полетіла» на вулицю ... я за нею.

Догралися!