Розділ 5

Настя

Пішла в себе… Вийшла з себе… Була не в собі. Прийшла в себе… Ох і находилася.

***

Через декілька кроків стояв його автомобіль. Цей боксеришка відчинив двері та силоміць пихнув мене в салон. 

— Незаконне позбавлення волі або викрадення людини — караються обмеженням волі на строк до трьох або п'яти років. Стаття 146. — Самовпевнено сказала я, показавши середній палець цьому маньяку, у вікно, він якраз обходив авто.

Відчинив двері з боку водія, кинув мого босоніжка десь назад. 

— Ти, що адвокатка?! — бухнувся на сидіння та почав заводити мотор.

— Прокурорка! — відгаркнулася, притискаючи свою сумочку та вцілілий босоніжок, до ніг.

— Тоді, накинь пасок безпеки!

— Хіба що тобі на шию.

— Спочатку на свої груди.

— І не подумаю! — втупилася поглядом в лобове скло. — Навіть не дивись на мої груди!

— А чи вони в тебе є?

«От, засранець!»

Хіба так роблять компліменти?!

В салоні настала тиша. Макс мовчки сидів і просто дивився на мене. А я теж мовчки, слухала ревіння мотору.

Город продовжував шукати на мені воші своїм поглядом. Я не дивилась на нього але розуміла, що ще трішки і я почервонію, як буряк.

Відразу згадала, як він дивився на мене в стриптиз клубі. Цей небесно блакитний, безсоромний погляд, мабуть не одну жінку з розуму звів. Для Макса нічого непотрібно робити, щоб звабити, досить тільки глянути.

Ну, і як в нього це виходить?! 

Просто дивиться… мовчки, а я готова віддатися не задумуючись. Прямісінько тут, в цій чортопхайці, в якій так звабливо пахне ним. 

— Ну, ти і вредна, — шепіт. Його тихий шепіт доводить до божевілля. Здається, що його губи не десь там, а тут, зовсім близько, лоскотять моє вухо.

Серце колотилося, як невгамовне. Чи то хотіло тікати куди подалі, чи то рвалося до нього.

Макс повільно нахилився до мене. Ось-ось наші носи торкнуться один одного. Я так хотіла поцілувати його. Відчути смак цих привіткритих губ, але… 

— Все, що приносить задоволення не може бути вредним, — прошепотіла у відповідь, змусивши себе відсунутись, відвернутись. 

«Не час для поцілунків »

Я ніколи не цілуюся на першому побаченні. Та й це не побачення, взагалі-то! 

— Вредна, красива, і до біса балакуча, — схопив моє підборіддя обома руками та змусив знову глянути на себе.

З його губ я почула щось схоже на гарчання: 

— Що ти зі мною робиш…

Подивилася йому в очі, і побачила там палаючий вогнем погляд, погляд чоловіка, який знає чого хоче, і має намір цього добитися. Погляд бажання і нетерпіння.

Заплющила очі.

Чорт! 

Адже у мене напевно був погляд такий же. Я і сама від себе не очікувала, того, що теж хочу його. У моєму тілі почали прокидатися дикі інстинкти, про які я раніше і не здогадувалася, і мене це лякало.

На що я здатна? З ним! Зараз!

Боюся, якщо ми не зупинимося, то зайдемо дуже далеко. 

Город взяв в руку моє волосся на потилиці, і нахилив мою голову трохи назад, змусивши подивитися йому в очі, або хотів подивитися в мої.

Сподіваюся він не помітив там того вогню, який так і спалює мене всю від його дотиків.

— У тебе гарні очі. Цікаво які вони під час твого оргазму? — невиразно бурмотів він мені своїм гарчанням, яке мене зводило зрозуму. 

Його голос! Господи, я не можу його слухати без тремтіння в колінах.

Після цих його слів, мої очі розширилися. Я ніби прокинулася. Ніби відійшла від гіпнозу в якому була.

Чорт! 

Оргазм?!

О, ні. Тільки не це. 

— Переягодинська 23, — ледве вимовила.

— Що?!

— Вулиця на якій я мешкаю… ти ж здається мав підкинути мене додому.

Іншого виходу як цей, я не знайшла. Потрібно просто було зупинити це божевілля. Зупинити нас. Зупинити його.

— Кх-кх… я зрозумів, — з ображеним виразом обличчя, Макс відірвався від мене.

«А, от я не зрозуміла. Що взагалі щойно таке було?!»

***

Хоч я і недавно оселилася в цьому будинку, але встигла вже подружитися з однієї дуже гарної жінкою. Її звуть Сніжана, вона моя сусідка з другого поверху.

Знаєте, до того часу, як я її зустріла, я думала, що моє життя лайно. Адже після смерті матері я і сама жити не хотіла. Але ... коли я познайомилася з Сніжаною і побачила її сина, зрозуміла — доля до них була менш прихильною ніж до мене.

Цій жінці сорок років. Вона мати одиначка. Розповідала, що її кинув коханий чоловік двадцять років тому, як тільки побачив сина в пологовому будинку. Адже хлопчик народився калікою. Він всі ці двадцять років сидить в інвалідному візку.

Сніжана дуже хороша мати і просто чудова подруга, незважаючи на різницю у віці між нами. Вона розумна, начитана й багато чого може підказати, але ось роботу собі знайшла … Одним словом, вона працює прибиральницею в тому стриптиз клубі в який я хотіла влаштуватися барменом в «Єва» 

Чому ми так всі рвемося туди? Ну, може тому, що цей клуб знаходиться за триста метрів від нашого багатоповерхового будинку, і як то кажуть на роботу можна пішки дістатися, і вночі раз, два, три кроки і ти вже вдома. А ще… таку зарплатню, яку там по чутках платять, важко ще десь заробити в нашому місті за ніч.

Сніжана щовечора залишає свого сина Андрія на три години, і біжить на роботу. Адже їй потрібно прибрати там все до того, як клуб відкриється. Якби не син інвалід, то жінка б знайшла більш пристойну роботу, але вона не може залишити його на цілий день.

Але, я вам так скажу — комусь потрібно і по клубам підлоги мити. Чи не так?

Сьогодні Сніжана прибігла до мене в квартиру вся перелякана, заплакана. У її сина піднялася температура і нещасна жінка не знала що робити, адже їй потрібно було йти на роботу і одночасно їхати з Андрієм в лікарню.

Так, як я "добра" душа, яка іноді всіх жаліє, я погодилася підмінити її на роботі.

А що! Там їм не все одно хто ту підлогу мити буде.

А у мене з'явиться шанс винюхати що до чого. Може пощастить, я побачу справжнього власника, а не його брата. Може моє місце бармена все ще мене чекає! Адже цей гад Город напевно брехав коли говорив, що місце зайняте...